Архів львівських газет: Молода Галичина


П’ятниця, 30 квітня 2004 р., 5 сторінка

 

Азійська одіссея галичан

 

(Закінчення. Поч. на 1 стор.)

 

- Процес генерування усіх прогресивних ідей - стандартний. Спочатку на гадку спадає якесь вар’ятство, про котре навіть серйозно і не думаєш. Потім раптово усвідомлюєш, що це цілком реальна можливість, - розповідає Андрій Бандрівський. - Уперше я озвучив ідею проїхатися через усю Азію торішнього жовтня Ігореві. Виявляється, він також про таке думав. Усе вирішилося остаточно, коли ще один мій друзяка, Любко, теж із досвідом схожих авантюр, цілком серйозно сказав: «Ідея - супер. Я їду з вами».

 

Початкова ідея була проста - автостопом до Сінгапуру. Але при підготовці до мандрівки хлопці отримали багато інформації, тож початковий план, відповідно до ситуації у різних країнах, змінювався й ускладнювався. Найсерйозніші проблеми - процедура одержання віз та перетин кордону. Скажімо, віза до Ірану - $70, надто дорого. Cпочатку планували з Індії до Таїланду поїхати через М’янму (Бірму), та, з’ясувалось, тамтешній уряд іноземців через кордон принципово не пускає. Отож, наразі план мандрівки такий: із Києва вирушають на Любковому «Запорожці» транзитом через Росію, Казахстан та Киргизію до китайського кордону.

 

- Їхати автостопом трьом у тих краях - складно, там проблеми із зв’язком, тож ми могли не знайти одне одного. Тому вирішили пересуватися на «Запорожці», - розповідає Любомир Крупницький. - Це безпечніше й швидше - будемо змінювати одне одного і їхати вночі. Сподіваюсь, проїдемо ним 5 тис. км. Якщо зламається - доведеться його полишити. Шкода, звичайно, буде авта, але це не непоправна втрата. У Киргизії зоставимо його і, сподіваюсь, заберемо на зворотному шляху.

 

«Тусовка» з тибетськими ченцями

 

Через перехід Туругарт хлопці планують в’їхати у Китай. З китайськими візами - найбільше проблем. Потрібне запрошення. Довелось шукати знайомих китайців, із котрими навчалися в Англії. Але зараз усі троє вже мають необхідні печатки у паспортах. А з іншими візами у Азії небагато проблем. Зазвичай їх ставлять на кордоні при в’їзді.

 

У Китаї мандрівники спершу заїдуть у Тибет, аби «потусуватися» з місцевими ченцями. І мріють про те, щоб бодай переночувати у базовому таборі альпіністів під Еверестом. Троє хлопаків - гірські монстри, облазили всі Карпати і сподіваються, за нагоди, видертися на один із гімалайських шеститисячників, якщо це буде реально без спецспорядження.

 

Згодом через Непал - і у середині червня, за планом, підберуть в аеропорту Делі або Катманду поповнення: викладачку Львівського фізико-математичного ліцею Оксану Лещенко та Геннадія Нетужилова, котрі разом із ними продовжать подорож по Індії, вздовж узбережжя океану. Обов’язково покатаються на слонах, полазять по пальмах і заїдуть подивитися на Тадж-Махал.

 

- Ми - хлопці невибагливі. Аби максимально економити кошти, будемо харчуватись простою дешевою їжею, а ночуватимемо найчастіше в наметі, - продовжує Андрій Бандрівський. - А в Індії можуть бути проблеми через страшну антисанітарію: наражаємо наші ніжні європейські шлунки на великі неприємності. Будемо обережні, зробимо щеплення проти малярії та гепатиту. Індією пересуватимемося уп’ятьох їхніми дешевими потягами.

 

«МГ» отримуватиме репортажі

 

Зі середини липня - прорив до екватора. Згодом доведеться попрощатися із поповненням і посадити Оксану Лещенко та Геннадія Нетужилова на літак додому (з Києва до Делі й назад - до $500). Через сумну ситуацію у Бірмі - її треба перелетіти. Сподіваються знайти дешевий літак. А в Малайзії хлопці, знову втрьох, спробують вилізти на найвищу гору південно-східної Азії Кіна Балу. Потім - в Індонезію.

 

А в сам Сінгапур - остання точка - українці, урешті, вирішили не заїжджати. Туди потрібна дорога віза. Лише задля того, щоб перейти через міст і потрапити в одне невеличке місто-державу (острівець, повністю вкритий бетоном), витрачатись не варто. Вражень вистачить від столиці Малайзії Куали Лумпур, де є найвищий хмародер у світі. Наприкінці серпня - шлях додому, в Україну.

 

Подорож тривала, та не настільки дорога, як це може видатися. Основні витрати - візи та переліт до Таїланду, а також - харчування. Наперед підрахувати вартість мандрівки складно. Але хлопці сподіваються вкластись у $600-700 на кожного. Зі собою матимуть кредитні картки. Батьки й рідні, очевидно, хвилюватимуться. А що їм зостається? Вони вже звикли до постійних вибриків своїх дітей.

 

- Ми хочемо зламати неправдиві стереотипи і змінити світогляд. Лише дурна невпевненість, страх перед невідомим стримують кожного з нас від мрій, зациклюють вузькими межами нашого світу. Цю межу треба здолати, - заявляють амбітні хлопці. - Ми готові дізнатися про таємничу східну мудрість. Цю екзотичну мандрівку вирішили перетворити на справжню експедицію - «Схід без кордонів». Представлятимемо Україну й відкриватимемо Схід - не лише для себе. Беремо зі собою ноутбук і фотоапарат, тож читачі «МГ» періодично, щотижня або щодва тижні, довідуватимуться про перебіг експедиції і читатимуть наші репортажі. Плануємо налагодити контакти у Китаї та Непалі для організації спільних проектів. Спробуємо започаткувати традицію, популярну на Заході, аби згодом улітку українські студенти, здобуваючи неоціненний життєвий досвід, навчали дітей у глухих селах Китаю і Непалу.

 

Максим БАЛАНДЮХ, «МГ».