Архів львівських газет: Молода Галичина

 

П’ятниця, 4 червня 2004 р., 10 сторінка

 

Пошила костюм? Отримаєш диплом

 

За 54 роки педагогічної діяльності в Поліни Михайлівни Островської були учні, старші від неї на 20 років

 

...Здавалося: вона втрачає під ногами ґрунт. Ішла коридором і ловила себе на думці: «Не зайду туди. Нізащо не зайду». Не зчулася, як опинилася під аудиторією, зупинилася. Та раптом із-за її спини хтось простягнув руку до клямки, відчинив двері і... заштовхнув її до класу. На «новоспеченого» педагога дивилися 30 пар дорослих очей. Це були серйозні і поважні люди, які не менше п’яти років практикували в ательє. А вона, котра знала лише теорію, повинна була навчати їх мистецтву пошиття легкого одягу. Серед учнів були й 50-річні. А їй - лише 30. Клас принишк. А вона не знала, як має себе поводити. Поволі оговталась й урок розпочала зі знайомства...

 

З учнями - «на танці»

 

На усе життя запам’ятала 70-річна Поліна Островська свій перший урок як педагога в учкомбінаті (тепер - ліцей побутового обслуговування). З того часу минуло 40 літ. Саме стільки вона працює там майстром легкого жіночого плаття, веде групу закрійників. А Роман Хомич, який заштовхнув перелякану вчительку до класу, дотепер викладає у цьому ж ліцеї.

 

...Усе було ніби вчора. Поліна закінчила сім класів сільської школи на Самбірщині, як одна із вчительок поїхала до Львова на сесію і написала їй листа, у якому запросила на навчання у профтехшколу. 15-річна Поліна не мала поняття, де той великий і невідомий Львів. Бо ж колись рідко хто зі села їхав до Львова вчитися. Та вона наважилася. Адже профтехшкола забезпечувала дітей безплатним гуртожитком, харчуванням та одягом. Три роки дівчина навчалася у профтехшколі на закрійника верхнього одягу, а 1953-го 18-річну Поліну залишили там працювати майстром виробничого навчання. Тоді її учні також були старшими від неї. Адже в повоєнні роки переважно продовжували вчитися діти-сироти та вихованці дитячих будинків.

 

- Хлопці мені дуже допомагали, - пригадує Поліна Михайлівна. - Адже «дитбудинівські» були гострі на язик. Пригадую таку Олену, яка своєрідно реагувала на зауваження. За словом до кишені не лізла. «Якщо ти ще раз нахамиш учительці, - лякав її учень на ім’я Павло, - я тебе поб’ю». І та стихала.

 

- А вихованці залицялися до молоденької вчительки?

 

- Ні. Але тоді і вчителі, і учні разом ходили «на танці». Я танцювала зі своїми учнями, і вони на уроках ніколи не сприймали це за панібратство. На танцях - одне ставлення, під час занять - інше. На жаль, тепер викладачі надто віддалені від своїх учнів.

 

Згодом профтехшколу приєднали до технікуму легкої промисловості, і там вона пропрацювала ще 12 років. Вела групи модельєрів та швей верхнього одягу. А так хотілося шити плаття. І її запросили в учкомбінат (тепер - ліцей). Потрібен був майстер навчання закрійників легкого плаття. Зважитися було нелегко. Бо вміла шити лише верхній одяг. Тепер Поліна Михайлівна жартує: єдине, що знала з пошиття плаття, - це додати чотири сантиметри прибавки на вільне облягання. Теорію знала, але учням треба було давати конспекти. Ночами писала їх, студіювала підручники, вивчала учбовий матеріал з пошиття легкого одягу.

 

Розуміються з півслова

 

...40 літ пролетіло блискавично, наче мить. Листи до Поліни Михайлівни надходять з України та з-за кордону. Листувалася з колишніми ученицями: одна з них працює в Америці, у приватному ательє, інша - у будинку моделей у Португалії. А якось телефонує Островській жінка і каже: «Хочу з вами побачитись, бо приїхала у відрядження аж із Донецька. Я - ваша колишня учениця 1955 року випуску. Пам’ятаєте?». Вони зустрілися. І викладач упізнала Ліду Булавіну. Наче усе це було вчора. От тільки скроні в її учнів посивіли...

 

За час викладацької роботи в ліцеї побутового обслуговування випустила понад 1 тис. фахівців. Чимало її випускників працюють у ліцеї майстрами виробничого навчання: Олена Юрків, Оксана Пись, Оксана Садовська... Викладали тут навіть учні її учнів. Островська вже не уявляє себе без ліцею та його колективу. А про ліцеїстів викладач говорить із теплом: «Мої діти».

 

«Хочу, аби донька шила так, як ви свого часу мене навчили це робити», - не раз чує Поліна Михайлівна від колишніх вихованців. Адже в ліцеї навчаються діти та племінники її учнів. Керівник ніколи не дозволяє собі підвищити на вихованців голос. Але добере таку інтонацію, що вони розуміють її з півслова. Щовересня викладач набирає нову групу. Перший місяць «придивляється», хто на що мастак... Швидко знаходить з дітьми спільну мову. Але й вимагає від них строго: чогось не зробили - уже робіть, зробили недобре - переробіть... І діти ніколи їй не перечать.

 

Кожушок для песика

 

«Не виконуй роботу механічно. Зробила деталь - придивись, який вигляд вона має збоку», - саме на тих повчальних словах викладача Островської до своєї вихованки Марічки Валович я зайшла до класу. Марічка давно обшиває себе та усіх своїх подруг. Товаришці два роки тому пошила штани. А найулюбленіший виріб 18-річної Марічки - це жилетка на підкладці, яку пошила собі ще у сьомому класі. Марічка вважає: необов’язково купувати найдорожчу тканину, і з недорогої можна пошити так, що оточення буде в захопленні. Треба тільки мати трішечки фантазії плюс почуття смаку, плюс уміння поєднувати виріб з аксесуарами. Не зайве і гарні деталі в одязі підмічати на інших. На цю ученицю викладач покладає великі надії. Упевнена: це буде першокласний фахівець.

 

Трапляються і курйозні випадки. Одна з учениць Поліни Михайлівни до вступу в ліцей працювала в ательє (це після закінчення одного із львівських училищ, а тепер прийшла в ліцей, аби вдосконалити свою майстерність). Якось довелося їй шити зимовий кожушок незвичайному замовнику - ...песику, якого привела господиня. Марічка Валович, котра розповіла цей випадок, жартує: коли б таке ще раз трапилось, вона залюбки взялася би за роботу. От тільки якби замовник за палець не вкусив...

 

- Часом чую нарікання на сучасну молодь, - ділиться думками викладач. - Проте за всі роки роботи в мене не було жодної дитини, на яку б я нарікала. Усі вони обшивають свої сім’ї. А я задоволена від того, що даю дітям професію. Не відчуваю, що мені важко працювати у 70. Адже до роботи звикла з дитинства. Так, колись було цікавіше: ми возили моделі, пошиті дітьми, на республіканські виставки - до Києва, Одеси, Дніпропетровська, Донецька. Отримували призові місця, премії. Щоправда, недавно ліцеїсти представляли виконані власноруч моделі на виставці «Великодні дзвони» у приміщенні колишнього палацу щастя на вулиці Коперника. На жаль, таке буває рідко.

 

Учні Поліни Михайлівни шиють одяг на замовлення звичайним споживачам. Найбільше запам’яталися випускні та весільні плаття. От де справді стають у пригоді фантазія і почуття смаку ліцеїстів! Адже часто замовникам тканина сподобалась, а як «обіграти» її у фасоні - не знають. І починають шукати щось подібне в журналах мод та радитися не тільки з викладачем, а й із її вихованцями також. Буває: обступлять замовницю, і кожен висловлюється, як деталь змінити так, аби виріб на людині «дивився». Майбутні закрійники - будьте певні - і розкроять, і пошиють, і приміряють... Звісно, не без підказок викладача. Єдине радять ліцеїсти читачкам «МГ», на яких цьогоріч чекають випускні бали, - не робіть із себе світських дам: яскраві кольори, легкі тканини - запорука вашого гарного настрою. Актуальними є рожевий, голубий, жовтий, апельсиновий, зелений кольори. Не подобаються яскраві фарби? Вибирай благородний білий або пісочні відтінки. Головне - це жіночність. Звідси - напівпрозорі тканини з мереживом і рюшами, квітами і стрічками, приталений силует, глибоке декольте, чітко визначена талія, підкреслена лінія стегна. Таке плаття зробить тебе найпривабливішою принцесою на будь-якому святі, а на випускному ти, без сумніву, будеш королевою балу.

 

Учнівські групи змінюються щороку, а от замовники - ні. Інколи зустріне викладач на вулиці замовницю - може її не впізнати, а сукню на ній, пошиту учнями, упізнає відразу. Скажу по-секрету: одяг у вихованців Поліни Михайлівни замовляють шити навіть дружини львівських посадовців. Щоправда, не кожен вам у цьому зізнається. Як розповіла кореспондентові «МГ» одна із замовниць - колишня дитячий консультант 5-ї міської лікарні Марія Мокра, шиє вона собі одяг в учнів Поліни Островської понад 50 років. Уперше принесла сюди тканину 17-річною студенткою медінституту. На жаль, один-єдиний раз «зрадила» свого кравця - понесла шити до іншого. І що ж? «Жодного разу той костюм так і не одягала. Досі висить у шафі», - скаржиться пані Марія. - Я, мабуть, найстарша замовниця в учнів Островської».

 

- Це спеціалісти високої кваліфікації, - розповів директор ліцею Мирослав Федюк кореспондентові «МГ», - які можуть на підприємстві керувати невеличким підрозділом, самі відкрити підприємство. У нас на кравців навчаються навіть випускники вузів. Два роки тому в нашому ліцеї здобувала освіту 50-річна (!) жінка, за плечима якої - вузівська освіта. Чому? Бо люди розуміють: теорію знають, а з практикою - туго. А в нас учні набивають руку на практиці, і відразу видно, хто вміє працювати і знає, чого від нього вимагають. Є випускники, котрі працюють в ательє лише півроку, а потім їм довіряють навчання новачків. Це похвально для нашого закладу. Та, знаєте, з якими проблемами стикаємось? Як забезпечити підприємства робітничими кадрами? Керівники підприємств просять скерувати до них випускника, аби той помалу «приживався» там. Зарплата - 500 грн., перспектива є, а кадрів не вистачає...

 

Дипломними роботами майбутніх закрійників цього червня будуть костюми, сукні, блузки, пошиті звичайним замовникам. Чекають на нинішніх учнів ательє та підприємства України. Випускники шкіл та вузів займуть місця ліцеїстів. Хто знає: може, ними станете і ви?

 

 

 

Валентина ШУРИН, «МГ».