Архів львівських газет: Молода Галичина

 

Четвер, 2 вересня 2004 р., 4 сторінка

 

Загадка Ющенка

 

«Він - яскравий приклад американської мрії, створеної в Україні. Хлопець із сумського села, що закінчив тернопільський вуз, але став першим у банку, валютні резерви якого становлять більш аніж мільярд доларів, а гривневі - невичерпні. Людина, що носить дешеві костюми і ще більш дешеві краватки, але добре знайома з багатьма першими особами фінансового світу планети. Художник-аматор, над картинами якого сміються журналісти, але підписи якого вартують сотні тисяч найбільш великим банкам». Так ґрунтовно про Віктора Ющенка висловився куратор проекту «Політичний коментар» Єгор Соболєв.

 

Якщо струсити з лідера «Нашої України» месіанський наліт і тверезо оцінити його, то стане зрозуміло, що недарма сайт www.elitprofi.com.ua помістив досьє Ющенка у розділі з красномовною назвою «Олігархи»...

 

Представник наймолодшої генерації українських політиків Ющенко дійсно для багатьох залишається загадкою, зітканою із суцільних суперечностей. До титулів «банкір і фінансист» Ющенко останнім часом собі додав ще й «кумир та улюбленець нації». Мабуть, варто віддати належне Ющенкові, що він ціною дешевих (як влучно зауважив експерт Соболєв) краваток змусив простих українців не помічати його помилок і провалів, яких було чимало. Мало хто з політиків має таку фору!

 

Аби зрозуміти, чому Ющенкові, чий доробок рясніє досить суперечливими і закулісними діями, усе вибачають, треба повернутися подумки в 22 грудня 1999 року - тоді 296 народних депутатів вирішили довірити уряд Вікторові Ющенку. Цього дня Україна отримала новий типаж олігарха - без задертого носа, зовні аполітичного, начебто стриманого, чия мама мешкає в глибокому селі і який має гарну українську вимову та прізвище. Про те, що новітня олігархія знайшла свій досконалий образ, свідчить і той факт, що за Ющенка-прем’єра голосували навіть ліві - знаючи, що він буде впроваджувати такі ненависні їм реформи. Нікого навіть не спинило те, що Ющенко керував банком «Україна» - тим самим, який успішно «гавкнув» і який подарував нескінченні черги ошуканих вкладників.

 

Ті, хто привів маловідомого Ющенка в політику, мабуть, зле знали деякі цікаві нюанси. Очоливши Нацбанк, замість того, аби брати кермо в свої руки, Ющенко взяв тривалу відпустку - «за станом здоров’я». Досі залишається загадкою: чи дійсно то була серйозна хвороба, чи Віктор Андрійович просто захотів вникнути в курс справ НБУ, але вже за кілька місяців народні депутати забули, як виглядає Ющенко. В той час в Україні була шалена криза і девальвація карбованця. Оточивши себе економістами-теоретиками на кшталт Пинзеника (який упродовж усього свого віце-прем’єрства не вилазив зі студентських конспектів), Ющенко почав проявляти себе в умовах економічного хаосу, на тлі якого бодай якісь зрушення уже виглядали героїзмом.

 

Не випадково це всім серцем оцінив Леонід Кучма (згодом Ющенко назве його «батьком»). Ющенко став членом команди Президента. При тому Віктор Андрійович не втручався у політичні справи - але політика, як завжди, крутилася довкола нього. Лише одного разу Ющенка прорвало - він написав заяву до щойно створеної Народно-демократичної партії, але за рік вийшов, вважаючи, що керівникові НБУ не личить займатися політикою (пізніше принцип «дав слово - взяв слово» ще не раз виручить Ющенка). Коли 1997 року закінчився термін повноважень Ющенка як голови НБУ, Кучмі підготували досьє на чотирьох людей - Ющенка, Тігіпка, Суслова та Сорокіна. Звісно, вибір гаранта впав на Ющенка. Хоча не всі його дії були безпомилковими, як зараз кричать нашоукраїнці. Скажімо, під тиском Ющенка курс гривні штучно укріплювали протягом усього 1997 року, і це болісно відбилося на експорті і призвело до дисбалансу товаропотоків на користь імпорту. А встановлений Ющенком 17-відсотковий норматив резервування суттєво скоротив прибутковість банківського бізнесу.

 

Олігархічна природа Ющенка оголилася, коли у квітні 1998 року вбили Вадима Гетьмана. Зрозумілим було те, що Гетьман та його команда створили потужний економічний «клан», який контролював не лише фінансову систему України, а й транзитні фінансові потоки. З таким стартовим капіталом можна було думати й про штурм найвищих піків влади, і саме тоді про Ющенка дедалі частіше почали говорити як про майбутнього президента. Дарма, що довкола нього був серйозний скандал. Відповідні служби почали перевіряти інформацію про зловживання вищих посадових осіб НБУ, зокрема, про будівництво спорткомплексу з басейном, сауною та тренажерним залом для НБУ. Тоді ж виплили дані, які трохи різнилися з чистим іміджем Ющенка. Виявилося, НБУ розміщав на депозити в банку «Credit Suisse First Boston Ltd» (Кіпр) свої валютні резерви в розмірі $580 млн. (з них кудись зникли $85 млн.).

 

Були й інші офіційні звинувачення спеціально створеної комісії: перекачування валютних резервів України в московський «Національний резервний банк», згода на дострокове погашення одного з депозитів облігаціями внутрішньої державної позики тощо. Ющенка звинувачували і в тому, що його брат Петро став акціонером Першого інвестиційного банку. Ющенко одразу ж перейшов у наступ, адже на жодному папері його підпису не було! Руку допомоги Ющенкові протягнув відомий олігарх Олександр Волков. Його умови були прості: фактично під вплив Волкова переходив банк «Україна», а інший бізнесмен - Хорошковський отримав контроль над «Укрсоцбанком». Бурю втихомирив Кучма, оцінивши роботу Нацбанку як «зважену».

 

Це і був трамплін до прем’єрства. Показово, що саме в Кабміні Ющенка свої позиції закріпили такі персони, як Юрій Кравченко (тепер його пов’язують зі зникненням Гонгадзе), есбеушник Леонід Деркач, вічно підозрювана Юлія Тимошенко... «Подарунки» Кабміну Ющенка Україні - це офіційне визнання перед росіянами газових боргів на $2,2 млрд. (воно нам дається взнаки й донині) та експансія структур ЛУКОЙЛа (уряд Ющенка передав у розпорядження корпорації калуський хімкомбінат «Оріана» та Одеський нафтопереробний).

 

...Кажуть, українцям постійно треба в когось вірити. Цього разу вони повірили в Ющенка. Очевидно, від безнадії...

 

 

 

Олександр КОВАЛЬ.