Архів львівських газет: Молода Галичина

 

Четвер, 2 вересня 2004 р., 7 сторінка

 

Гроші для банкіра

 

Прихильники Віктора Ющенка не забувають нагадувати українцям, яких «грандіозних» успіхів досяг лідер «Нашої України» на посаді голови Нацбанку. І чи не найголовнішим здобутком Віктора Андрійовича називають введення національної валюти - гривні. Однак від людського ока добре приховано, які кроки насправді робив Ющенко на цій посаді. Саме про численні грошові емісії, справжні причини введення гривні та обставини, з цим пов’язані, оповідає у черговому розділі книги «Ющенко: Історія хвороби» Олексій Лань.

 

Куди поділися зарплати

 

Дефіцит державного бюджету за часів головування у Нацбанку Віктора Ющенка традиційно покривався прямою грошовою емісією. Наслідком цього стала рекордна гіперінфляція, яка перевищила 10250% (валютний курс карбованця за 1994 рік знизився у 8,3 раза)!

 

«До всього ще додалася криза неплатежів, яка стала результатом непродуманих дій головного банкіра. Ця криза вдарила насамперед по кишені людей, які жили на саму зарплату. Зарплату цю просто перестали виплачувати, і борги по ній росли місяцями», - зазначає Олексій Лань.

 

Непродуманість дій Нацбанку, за оцінкою експертів, полягала у тому, що монетарні обмеження, які він проводив, призводили лише до короткочасного обмеження інфляції. Однак при тому нагромаджувалися неплатежі й борги по зарплаті, що, зрештою, призводило до нового випуску «фантиків» і до нового стрибка інфляції.

 

Як зауважує автор книги, 1994 рік відзначений ще одним «досягненням» «банкіра-реформатора»: наприкінці січня була видана спільна постанова Кабміну і Нацбанку «Про контроль над видачею у 1994 році коштів, спрямованих на споживання». Сенс цієї постанови полягав у тому, щоб урізати до краю фонд заробітної плати й обмежити можливості підприємств усіх форм власності платити своїм працівникам пристойну зарплату. «І хоча постанову замість Ющенка підписав його перший заступник Стельмах, без його згоди така постанова не з’явилася б на світ. Швидше за все, Ющенко просто не хотів світитися», - вважає пан Лань.

 

Наступного року економіка трошки зміцніла, однак у базі даних Верховної Ради є постанова від 8 лютого 1995 року, де вказано: «На прохання Кабінету Міністрів і Національного банку України дозволити Національному банкові України здійснити первинну кредитну емісію у лютому 1995 року в обсязі 25 трильйонів карбованців». «На прохання» НБУ, тобто Віктор Ющенко сам про це просив», - стверджує автор.

 

Зрозуміло, на зарплату вчителям і шахтарям ці кошти не пішли. Того ж року Віктор Ющенко навіть дав розпорядження засекретити відомості про борги із зарплати. За словами Олексія Ланя, «він краще за всіх розумів, що так звана «монетарна» політика проводилася за рахунок затягування поясів «роботяг». Автор також наводить слова Віктора Андрійовича, надруковані у «Дзеркалі тижня»: «Якщо грошей на вирішення проблеми заборгованості із зарплат немає, то їх немає, і значить треба виплачувати лише поточну зарплату, залишивши заборгованість на потім». Тобто, зазначає Олексій Лань, пересічним (як називає їх сам Ющенко - «маленьким») українцям було запропоновано просто голодувати.

 

Водночас тогорічного листопада Верховна Рада заднім числом затвердила розподіл прибутку Нацбанку, отриманого 1994 року і використаного протягом 1995-го. Виявилось, загальна сума прибутку Нацбанку за 1994 рік становила 8 трильйонів 268 мільярдів карбованців (за середнім курсом НБУ це дорівнювало $57818181). «З цієї суми тільки на «фінансування заходів щодо соціального захисту працівників системи» було витрачено 458 млрд. 500 тис. карбованців, або понад $3 млн., - стверджує автор книги. - Заходи щодо соціального захисту працівників системи - це коли фінансові професіонали, їхні родичі, включаючи сватів і кумів, ні в чому собі не відмовляють за рахунок «системи», а значить - населення».

 

За 1995 рік прибуток Нацбанку становив 14 трильйонів 83 мільярди 400 мільйонів, що за середнім курсом НБУ того року дорівнювало понад $96 млн. З цієї суми на «фінансування заходів щодо соціального захисту працівників системи» було витрачено 1 трильйон 66 тисяч карбованців, або майже $7 млн.

 

«Отже, для одних - «контроль над видачею коштів» і «грошей немає» навіть на зарплату, а для інших - повний державний пансіон у вигляді «заходів щодо соціального захисту працівників системи» на мільйони доларів і повна безконтрольність у витратах», - зауважує пан Лань.

 

Гривня як засіб збагачення

 

Сьогодні Віктор Ющенко ставить собі за заслугу запровадження гривні. Однак це, за словами Олексія Ланя, є вельми сумнівним: стабілізація карбованця відбулася ще наприкінці 1995 року, але тоді він запроваджувати гривню побоявся.

 

На проведенні грошової реформи, стверджує автор книги, у жорсткій формі наполіг Павло Лазаренко. Саме він став головою державної комісії з проведення грошової реформи, де Ющенко був усього лише заступником. Саме Лазаренко подбав про те, аби реформа була «гранично чесною і відкритою», без дискримінацій і конфіскацій, хоча все зводилося до дуже тонкого психологічного розрахунку.

 

«Всі звикли, що держава їх дурить, тому кожен, хто міг, почувши про майбутній обмін купоно-карбованців на гривні, кинувся переводити свої невеличкі заощадження з купоно-карбованців у долари. Деякі так боялися бути «кинутими», що спускали заощадження за спекулятивним курсом: за 1 долар давали від 200 тисяч карбованців у Києві до 250 тисяч карбованців - на периферії», - зауважує О. Лань.

 

Упродовж двох вересневих тижнів 1996 року всі старі грошові знаки були обмінені на нові без яких-небудь обмежень, за курсом 100 тисяч карбованців = 1 гривня. «Всі невимовно здивувалися і навіть запишалися: мовляв, яка чесна держава і який гарний хлопець головний банкір. Сам він не зникав з екранів телевізора і бундючився, гордо розповідаючи про «відкритість і прозорість», - нагадує автор видання.

 

Утім згодом курс гривні був встановлений не за тим ринковим курсом, що склався на момент обміну, а за штучно задекларованим заздалегідь Нацбанком за допомогою драконівських обмежень на торгах Української міжбанківської валютної біржі. «Головний банкір оголосив, що гривня «не буде занадто дорогою стосовно долара», а «потягне» за курсом $1 = 1,76 грн. Це означало, що 1 гривня дорівнюватиме 0,5681 долара. Більшість українців одразу ж втішилися, що гривня прирівняна до німецької марки. І лише фахівці звернули увагу, що за кілька днів до обміну купонів на гривні деякі особи і в Києві, і в регіонах, і навіть на міжнародних біржах у великих кількостях скуповували купоно-карбованці», - зазначає пан Лань.

 

Ланцюжок «обміну» виглядав таким чином: за один долар перед початком реформи давали 220 тисяч карбованців, згодом ця сума обмінювалась на 2,2 грн. і знову купувалися долари. Причому завдяки встановленому Нацбанком курсу після проведення усіх цих операцій «фінансисти» отримували не $1, з якого починали, а вже $1,25. «Непогано за якийсь тиждень «приварити» до наявних у тебе $1000 ще $250. А якщо врахувати, що в оборот були пущені не тисячі, а мільйони доларів США? Отримати на кожному мільйоні додатково $250 тис. усього за кілька днів - це круто», - пише автор книги.

 

За офіційними даними, за перших два тижні «реформи» в готівковий обіг було введено 313 млн. грн., що дорівнює $178 млн. Якщо помножити цю цифру на 25%, то виходить, що дохід учасників операції під назвою «грошова реформа» дорівнює приблизно $44,5 млн. «Але це - всього лише доходи від обміну готівкової маси. Що ж до безготівкового розрахунку, там цифри на порядок вищі, але вони - таємниця за сімома печатками Національного банку Віктора Ющенка», - стверджує Олексій Лань.

 

При підбитті підсумків реформи Ющенко зізнався, що провів «готівкову доларову емісію, очікуючи на підвищення деякого попиту на валюту. Саме таким чином було «нейтралізовано» 20 трильйонів карбованців... Це означає, що Віктор Ющенко через своїх партнерів кинув в обіг близько $100 млн. Така операція припускає «скромний» прибуток - $25 млн.», - переконує Олексій Лань.

 

Автор книги ставить цілком прогнозоване запитання: «Хто знав, що курс гривні при проведенні грошової реформи буде встановлений необґрунтовано? Віктор Ющенко знав безсумнівно. Лазаренко, як безпосередній керівник Віктора Ющенка у справі реформи, теж повинен був знати. Експерти стверджують, що все це і було справою рук Лазаренка та його партнерів. Однак саме Віктор Ющенко був уповноважений визначити курс гривні 2 вересня 1996 року, що робить його ключовим учасником операції», - зауважує О. Лань.

 

Як зазначає пан Лань, навряд чи люди Павла Лазаренка так упевнено скуповували купоно-карбованці напередодні реформи, коли б не знали, що їхні зусилля окупляться з прибутком у 25%. «Швидше за все, Павло Лазаренко і Віктор Ющенко працювали у тандемі: перший придбав реальний фінансовий капітал, а останній - ще і політичний, продзижчавши нам усі вуха про небувалу дотепер «чесність» і «прозорість», - підсумовує Олексій Лань.

 

 

Григорій ПОЛІЩУК.