Ми втратили «Останню шаблю»?

Микола РуденкоАвтор - Ігор ГОЛОД

Першого квітня відійшов у вічність один із найбезкомпромісніших наших сучасників, кавалер найпочеснішої у країні нагороди «Герой України», правозахисник, співзасновник Української гельсінської групи та Республіканської християнської партії, колишній політв’язень, академік, філософ-просвітитель, блискучий економіст, поет, прозаїк і публіцист, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка й літературної - Українського фонду культури ім. В. Винниченка. Утім, на завершення цього переліку навряд чи вистачить газетної шпальти.

Автохтон

Можливо, багато хто здивується, дізнавшись, що Руденко, якого Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав («за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу та його культури») «Українцем 1988 року», народився 1920-го на, як торочать у Москві, споконвіку російській Луганщині. Та це нині вона справді зросійщена, а в 1930-х дід Руденка - Яким кликав своїх онуків і їхніх ровесників-односельців козачатами. Коли Руденко запитав про те, чому він їх так називає, то почув: «Багато хто в нашому селі є нащадками запорозьких козаків». Був серед них, запевняв дід Яким, і їхній далекий пращур Кирик Руденко.
У цьому Микола Руденко пересвідчився, натрапивши на предка Кирика в «Історії запорозьких козаків» Дмитра Яворницького. Він справді зазнав багато чого з того, що пережили його попередники, бо дорожив тим же, що й вони, ділився цим із сучасниками й через це страждав за ґратами.

На запитання «А сам я хто - Живий козак чи тінь?..» відповів: «Ми - автохтони, // Бо на цій землі // Не з діда-прадіда, // А ще з Адама. // Мільйони літ (що там якісь віки!) // Відбиті на чорноземній сторінці. // Були субтропіки й льодовики. // І ми були - // Майбутні українці».

Так сталося тому, що українців, за словами Руденка, «той здолав, хто вилив більше крові» й «напустив на душі туману». Зокрема, вважав ним міф про те, що «усі слов’яни - наші браття». Спростував це рядками: «...у братів дорослих - все своє: // Сім’я і хата, вогнище-багаття. // Коли ж сильніший входить на подвір’я // Слабкішого і чинить там розбій - // Аж вітер з подушок ганяє пір’я! - // Тоді який він брат? Він ворог твій».

Стверджував також, що українців масово депортовували за Полярне коло, бо рідною землею вони переймалися більше, аніж революціями. А в поемі «Хрест» викрив устами комісара, який відбирав 1933-го зерно у селян, головну причину голодомору в Україні: «Йдемо звитяжно, переможно - // Немов гроза ідем. // Як перевиховать не можна - // У землю покладем. // І нам від того, скажем прямо, // За вухом не свербить. // Усіх хохлів до «дної ями - // Будем, будем бить!..».

П’ятниця, 9 квітня 2004 р. 6 сторінка

Продовження: «За кусень хліба...»

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Жовтень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Попередні новини