«Прощай, Марксе!»

Микола РуденкоАвтор - Ігор ГОЛОД

А твори Руденка востаннє видали в СРСР 1968-го, бо в листах до ЦК КПУ він розвінчував соціалістичну доктрину, назвавши «міною уповільненої дії» для держави економічні догми «Капіталу» Карла Маркса, які прирекли СРСР на зубожіння. У цих листах, наукових і публіцистичних книгах (зокрема, дилогії «Прощай, Марксе!») довів, що абсолютна додаткова вартість виникає не з експлуатації праці, а із самої природи, й що лише економічні стимули врятують країну.

1974 року його виключили з КПРС, а 1975-го - із СПУ. Перебивався тимчасовими заробітками - був навіть нічним сторожем на звалищі ядерних відходів. А після того, як з усім, що він виклав у своїх працях, погодився лідер правозахисників в СРСР академік Андрій Сахаров, Руденко, окрилений тим, що знайшов однодумців, приєднався до них.

За свою діяльність у радянському відділенні «Міжнародної амністії» був 1975-го заарештований, але його амністували напередодні 30-ліття перемоги у «Великій Вітчизняній війні» як її інваліда. Натомість його спрямували на психіатричну експертизу, і лише порядність медиків урятувала Руденка від «гнізда зозулі». Та він не сумнівався, що довго йому на волі залишатися не дозволять.

Разом з однодумцями провів 9 листопада 1976-го на квартирі Сахарова в Москві прес-конференцію для іноземних журналістів, на якій оголосив про створення Української гельсінської групи (УГГ). Того ж вечора його квартиру закидали цеглою, поранивши в плече правозахисницю Оксану Мешко, яка ночувала там разом із дружиною Руденка Раїсою. Та це не залякало активістів УГГ, які опублікували її декларацію й меморандум, у якому подали дані про голодомор 1933-го, репресії 1930-х, список політичних таборів і українських політв’язнів.

Підкинувши Руденкові під час обшуку $ 39 (в Олеся Бердника «знайшли» порнографію, а в Олекси Тихого - гвинтівку), його ув’язнили на сім років у Мордовії (Росія) й заслали на п’ять років на Алтай. З бібліотек і книгарень вилучили твори Руденка.
За участь у страйках в’язнів, зривання нашивок із роби, відмову від роботи й голодування його часто кидали до карцеру.

Оголосивши, що він втратив право називатись... інвалідом війни, посилали на найважчі роботи. Та в нього вистачило сил на вірші, які передав через дружину на Захід, тому їх почув увесь світ. Раїса Руденко провела в Москві демонстрацію із плакатом, на якому був напис: «Звільніть мого чоловіка - інваліда війни М. Руденка!». І її покарали п’ятьма роками таборів суворого режиму.

Дочекавшись її звільнення 1987-го, Руденко виїхав із нею до США, де продовжив боротьбу з режимом на радіо «Голос Америки» й «Свобода», за що Горбачов позбавив його радянського громадянства. Зате Руденка обрали почесним членом французької та японської секцій Пен-клубу й дійсним - Вільної української академії наук у США. А повернувшись 1990-го в Україну, він удостоївся Державної премії імені Т. Шевченка за роман «Орлова балка» й 2000-го - ордена «Герой України».

А головне - на Батьківщині Руденка почали виходити його твори. Зокрема - роман «Остання шабля», назва якого, на жаль, може поширитись і на її автора, якщо ми не прислухаємося до його заповітів.


П’ятниця, 9 квітня 2004 р. 6 сторінка

Початок: Ми втратили «Останню шаблю»?

 

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Червень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Попередні новини