ЮНЕСКО проголосило 2004-й роком Горбачевського

ЮНЕСКО проголосило 2004-й роком Горбачевського

П’ятниця, 7 травня 2004 р. / 12 сторінка

Іван ГорбачевськийУкраїнець подав у відставку з поста міністра Австро-Угорщини, протестуючи проти зазіхань Польщі на Галичину

Організація Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури, відоміша за своєю англомовною абревіатурою як UNESCO (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization), занесла до Світового переліку найвидатніших осіб, дні народження яких людство відзначатиме 2004 року, й прізвище українського біохіміка, гігієніста та епідеміолога Івана Горбачевського, котрий народився 15 травня 1864-го в Зарубинцях неподалік Тернополя.


29-літній професор

За рішенням Кабінету Міністрів України, урочистості, присвячені 150-річчю від дня народження академіка Горбачевського, відбудуться у рідних йому Зарубинцях і Тернополі, в якому на честь уславленого земляка перейменували 1992-го медичний інститут (нині - Державна медакадемія). А на вшанування пам’яті геніального науковця й посвячення пам’ятника йому, зокрема, запросили його нащадків із канадського міста Торонто та гостей із міністерства здоров’я Австрії, яке науковець заснував й очолив 1917 року, та трьох університетів - Віденського (Горбачевський закінчив його зі ступенем доктора наук, а в хімічному й фізичному інститутах при ньому здійснив свої перші відкриття), Карлового в Празі та Українського вільного в Мюнхені (у них академік викладав і ними керував).
Причому в Карловому він ще 29-літнім став першим в історії цього університету професором медичної хімії та фармакології (згодом його неодноразово обирали ректором, а також заснував та очолив інститут лікарської хімії при ньому). Такий доволі високий щабель на завжди консервативній ієрархічній академічній драбині посів у порівняно «юному» - як для науковця - віці завдяки сенсаційному відкриттю, зробленому за рік до його призначення професором Карлового університету.

«Батько» діагностики

1882 року саме Горбачевський уперше у світі синтезував (при сплавленні глікоколу з сечовиною) сечову кислоту й також уперше встановив її складники, джерела й причини утворення в живому організмі (шляхом окислення ксантинових тіл - ксантину, гуаніну, гіпоксантину та аденіну, які не є в організмі в готовому вигляді, а утворюються з нуклеїну, пізніше - з нуклеїнових кислот). Невдовзі це відкриття, що тривалий час не вдавалось багатьом іншим науковцям, дозволить розробити той метод діагностування захворювань, який широко та дієво застосовують і нині.

Всесвітню славу Горбачевський здобув й іншими своїми відкриттями. Приміром, розробив методи відокремлення сечової кислоти від ксантину та гуаніну, а також уперше кристалізував останні. 1885 року саме він першим одержав метисечову кислоту, 1886-го створив новий метод синтезу креатину, а 1891-го відкрив фермент коантиноксидазу.
Глибокий і яскравий слід залишив і в гігієні, епідеміології, токсикології та судовій хімії. Саме він розробив методи розпізнання кривавих плям у криміналістиці та з’ясував етіологію пелагри - захворювання, що настає через брак у їжі нікотинової кислоти. Зокрема, це дослідження мало величезне соціально-економічне значення для Закарпаття, Буковини, Бессарабії та Румунії, населення яких харчувалось переважно кукурудзяним борошном.

Кавалер Залізної Корони

Неабиякий внесок Горбачевський зробив і в екологію. Зокрема - врятував Прагу від епідемії тифу та посприяв вирішенню питання постачання столиці Чехословаччини питною водою. Провівши ретельні аналізи води притоків ріки Влтава, науковець виявив у ній багато тифозних бактерій, а тому запропонував магістратові Праги прокласти водогін до столиці з річки Ізери, де збудників захворювання не було. А роль Горбачевського в науковому і суспільному житті Чехії була настільки значною, що в енциклопедіях цієї країни його величають «великим чеським ученим українського походження».
Він, здійснюючи свої сенсаційні відкриття, встигав не лише паралельно викладати одразу в кількох вищих навчальних закладах, а й відповідально та результативно виконувати важливі громадсько-політичні доручення, за що його нагородили 1898 року найвищим в Австро-Угорщині орденом Залізної Корони. Зокрема, входив до Найвищої державної санітарної ради Чеського королівства і Ради з технічних досліджень у Відні та очолював Найвищу раду здоров’я Австро-Угорщини. Був і почесним президентом Українського лікарського товариства, віце-президентом Всесвітнього лікарського конгресу в Парижі 1900 року та президентом його хімічної секції.

Оздоровлювач імперії

Його також обирали до свого складу академії та наукові товариства багатьох країн, у тому числі - Наукове товариство імені Т. Шевченка (1925 р.) та Всеукраїнська Академія наук (1899 р.). А призначали Івана Горбачевського і довічним членом палати панів Австрійського парламенту, розмову з якими обов’язково повинні були починати тоді зі слів «Ваша ексцеленція!», і дійсним таємним імперським радником, і першим главою міністерства здоров’я Австро-Угорщини.
Пропозицію створити та очолити його Іван Горбачевський прийняв насамперед тому, що сподівався допомогти на посту міністра здоров’я Австро-Угорщини своїм землякам, які найбільше потерпали у ході Першої світової війни, оскільки один із головних театрів її бойових дій розташувався на теренах Галичини та Буковини. Вочевидь, за тих умов міністрові вдалося реалізувати принаймні частину своїх намірів, інакше за його проектом спорудження та програми дій міністерства здоров’я Австро-Угорщини не розбудувались би згодом такі ж відомства Англії, Франції та інших держав.
Однак 1918 року Іван Горбачевський змушений був подати у відставку з поста міністра, протестуючи проти відмови австрійського уряду в поділі Коронного краю Галичина і Лодомерія на дві адміністративні одиниці - українську й польську. Наддністрянці намагалися уникнути таким розмежуванням підпорядкування урядові Королівства Польського, обіцяного полякам австрійським імператором після закінчення Першої світової війни.

Передусім - патріот

Вважати спільні інтереси вищими за особисті майбутнього міністра навчив його батько - греко-католицький священик, який, за даними Ярослава Гонського (професора Тернопільської Державної медичної академії імені академіка І. Горбачевського), не полишав національно-виховної роботи серед своїх парафіян, попри неодноразові конфлікти через це з офіційними представниками австрійської влади.

Навчаючись у Тернопільській класичній гімназії, Іван Горбачевський брав участь у діяльності «Громади» - підпільного гуртка юних українських патріотів. Товариство «Українська громада» організував спільно з іншим геніальним науковцем Іваном Пулюєм і в Празі, де створив ще й фонд допомоги студентам-співвітчизникам. До слова, під час Першої світової війни використовував свій міністерський пост для того, аби допомогти утікачам із Галичини, окупованої російським військом, тимчасово облаштуватись у Празі.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Горбачевський брав активну участь у становленні Західно-Української Народної Республіки, а також розробив програму охорони здоров’я для Української Народної Республіки. 1924-го, попри неабияку зайнятість науковою та педагогічною роботою, був одним із співзасновників Музею визвольної боротьби України в Празі. У 1925-1935 роках очолював правління цієї науково-дослідницької установи, а 1935-го став його почесним головою.

Українізатор науки

Попри те, що за свої праці, написані чеською, Горбачевський отримував більші гонорари, аніж за україномовні, передусім рідною підготував чотири томи підручника з хімії. Ними академік сприяв не лише освітньому рівню співвітчизників, а й становленню вітчизняної наукової термінології, основи якої у галузі хімії саме він і заклав.
1921-го, відхиливши спокусливіші пропозиції міністерства освіти Чехословаччини, він заснував (а 1924-го - очолив) Український вільний університет, що спочатку функціонував у Відні, а потім - у Празі. Водночас Горбачевський був одним із засновників та професором хімії інших українських закладів - Господарської академії у Подебродах і Педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова.

1925 року посаду завкафедри запропонував Горбачевському й харківський університет, однак академік відмовився через похилий вік. Інші науковці, котрі прийняли пропозиції радянського уряду перебратись на Наддніпрянщину (приміром, географ Степан Рудницький та хімік Петро Франко, син Каменяра), були репресовані. Натомість Горбачевський помер 24 травня 1942-го своєю смертю у 88 літ і був похований на цвинтарі святого Матея у Празі.

Ігор ГОЛОД, «Молода Галичина»

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Лютий 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28

Попередні новини