Імператриця кіно

Імператриця кіно

Четвер, 19 серпня 2004 р. / 12 сторінка

Ольга СумськаЯк Ользі Сумській вдається утримуватися на троні в театрі й на ТБ

Заслужену артистку України Ольгу Сумську численні шанувальники її таланту знають як ведучу популярної програми «Імперія кіно» на каналі «1+1». Чимало роботи в Ольги й у рідному Театрі російської драми імені Лесі Українки. А ще - зйомки в кінофільмах, запрошення на різноманітні конкурси, фестивалі, презентації у ролі ведучої, члена журі чи гостя. Особливу популярність, хоча й суперечливу в оцінках критиків, Ольга Сумська набула після того, як на телеекрани вийшов серіал «Роксолана», де вона зіграла головну роль. Про останні новини з життя популярної актриси наша з нею розмова.


«Із Домогаровим цілувалися без проб»

- В актора немає поняття «мертвий сезон», - розповідає Ольга Сумська. - Якщо тебе запрошують у різні проекти, отже, ти на часі. Та й вік уже не той, коли можна розхолоджуватися. Пропонують - я погоджуюсь. Недавно завершено роботу над двома телесеріалами - «Плакальник» і «Казанова мимоволі». Продюсер - Валентин Ополєв, режисер - Олег Фіалко. Це спільні російсько-українські проекти, хоча фінансових надходжень більше російських. У фільмі «Плакальник» я граю дружину головного героя - колишню актрису, яка стала відомим стилістом-іміджмейкером, упевнену в собі жінку. Цікаві повороти, любовний «трикутник»... Чоловіка грає Олександр Мохов - актор МХАТу, відомий за роллю Івана в серіалі «Дві долі». Це - надзвичайно цікава, комунікабельна людина. Запропонував мені приїхати до МХАТу, де Олег Табаков звернув би на мене увагу. Пропозиція приваблива, але починати все з нуля в Москві я б зараз не ризикнула. Інша річ, коли б була конкретна пропозиція. У моєму акторському середньому віці вже все треба зважувати. Тим паче, є пропозиції і в Україні. Тішить той факт, що поволечки починає відроджуватися наше українське кіно. Якщо ви зайдете на кіностудію імені Олександра Довженка, то побачите, що десь щось ремонтують, підфарбовують... Започатковуються нові проекти. Є надія, що український актор буде задіяний. Хоча наразі, на жаль, домінанта залишається за росіянами. А наших акторів знімають раз на п’ять років. Цікавий той актор, який постійно працює. Слід відзначити професійний рівень російських акторів, їх знання тексту, почуття імпровізації. Я - актриса, яка відчуває партнера, відштовхується від нього, тому для мене дуже важливо, коли партнер цікавий, приймаю його вільні, розкуті манери, з ним приємно працювати.

- Кілька років тому на телеекрани вийшов фільм «Я - Лялька», де ви знялися з Олександром Домогаровим. Який він партнер?

- Минуло вже три роки, але я досі з приємністю згадую процес роботи над цим фільмом. Нас із Сашком познайомили на зйомках. Ми ще не встигли відчути енергетику одне одного, а вже мали грати закоханих. Нас, як кошенят, кинули у воду. Та оскільки ми не перший день у цій професії, то робили усе, як вимагав режисер Юрій Кара. Моя старша донька, коли дивиться цей фільм, запитує: «Мамо, це ви по-справжньому цілуєтесь?». «Доню, ми навіть перед цим не встигли побалакати», - відповідаю я. У моїй акторській долі всі кінопроби і зйомки починаються з дуже відповідального епізоду. Доводиться імпровізувати. Потім, коли ми з Домогаровим зустрічалися на кінофестивалях (на один із них - «Лики любові» - мене запросив у журі відомий режисер Марк Рубінштейн), де він бував із своєю дружиною актрисою Наталею Громушкіною, то дуже тепло спілкувалися, як справжні друзі. Домогаров - надзвичайний агрегат і енергетик, він несе такий позитив, що не можеш надивуватися! На мою думку, зараз він - один із найкращих акторів не лише в Росії, але й у СНД... Узагалі кіножиття у наших сусідів вирує, а ми поки що пасемо задніх. Так склалося історично. Хоча була і у нас ціла плеяда акторів, які часто й багато знімалися, - Кость Степанков, Іван Гаврилюк, Федір Стригун, Іван Миколайчук, Михайло Голубович... Мені пощастило, що я ще застала «срібний» вік українського кіно.

І зараз в Україні є багато талановитих, красивих людей. Однак хто на нас тут звертає увагу?.. Пригадую, коли ще на початку моєї творчої діяльності у Театрі російської драми я працювала з Романом Віктюком, він говорив: «Хто хоче чогось досягти - повинен їхати до Москви. Там ви знайдете себе, реалізуєте, розкриєтесь як актори». Мені гріх ображатися на свою долю, бо пощастило більше, аніж багатьом моїм колегам, які сидять зараз без роботи і чекають дзвінка, коли їх запросять на зйомки. Я маю багато запрошень, веду концерти разом із своїм чоловіком Віталієм Борисюком...

«Останні скандали з Кіркоровим - його рук справа»

- Успішно складається і ваша кар’єра телеведучої. Цікаво, а як ви ставитесь до фільмів, які презентуєте?

- Яка, сонечко, кар’єра? Це - робота. Існує проблема відбору фільмів. Нам готують тексти, красиво одягають. Але, на мою думку, те, що іноді показують, не заслуговує уваги. Як правило, я не дивлюся цих фільмів. Я запрошена до «Імперії кіно» як жінка, котра цікаво читає текст і прикрашає програму. Людина ж прагне до чогось змістовного і глибокого. А те, що відбувається нині на нашому телебаченні, викликає обурення. Зникли цікаві передачі. Можна лише порадіти за високий рейтинг програми моєї сестри Наталі - «Ключовий момент», яка допомагає людям пережити катарсис. Якби була цікава пропозиція, я б знайшла час, аби взяти участь у якомусь проекті. Бракує інтерв’ю з акторами, розповідей про їхню творчу долю. Хотілося б не лише розповідати про фільми, а й спілкуватися з акторами, які знімалися у них. Але якщо ти віддаєшся телебаченню, то на другий план відходить театр. Треба вибирати - або ТБ, або театр. Не секрет, що глядачі ідуть в театр на певних акторів. Приємно, коли ти стаєш людям уже родичем.

Не можу зрозуміти, як дехто з популярних акторів і співаків любить брудний піар. Люди ідуть на все, аби ще раз з’явитися на екрані телевізора чи на шпальтах газет. Часто самі зірки платять журналістам, аби про них писали щось погане. Для мене це неприйнятно. Я переконана, що останні скандали з Кіркоровим - його рук справа. А це вже занадто! Інколи треба зникати з екранів, щоб за тобою сумували, щоб залишався момент таємничості.

- Над чим працюєте зараз у театрі?

- Ми з успіхом об’їздили всю Україну з виставою «Сеньйор з вищого світу». Це велике щастя, коли вся родина на сцені. Я завжди мріяла вийти на сцену в оточенні найрідніших людей. Глядачам це цікаво, і вистава набирає обертів. До речі, нам казали, що не можна везти українську виставу на південь і схід України - регіони переважно російськомовні. Неправда! Якщо це талановито, то сприймається будь-якою мовою.

Зараз театральна корпорація «Бенюк і Хостікоєв» започаткувала новий проект - виставу за повістю Джона Стейнбека «Про мишей і людей», у якій задіяні моя сестра Наталія Сумська, Богдан Бенюк і Анатолій Хостікоєв. Приємно, що квитки на прем’єру, яка відбудеться з 24-го до 27 серпня у приміщенні Театру російської драми ім. Лесі Україки, вже розкуплені.

У Театрі російської драми, де я працюю уже 17-й сезон, готуємо до випуску виставу «Маскарад» за Михайлом Лермонтовим, репетиції якої почалися ще торік. «Маскарад» ставить відомий режисер Ігор Селін, який «зробив» її й у Санкт-Петербурзі. Це найдорожчий проект для нашого театру, його кошторис понад 40 тисяч доларів. Маємо надію, що вистава, прем’єрою якої ми відкриватимемо новий сезон, знайде відгук у глядачів. Мені довірили у «Маскараді» роль баронеси Штрайт - жінки дуже екстравагантної і впевненої у собі, яка є причиною трагічного повороту сюжету. Роль невелика, але дуже цікава. Працювати і щось народжувати, особливо в театрі, треба лише в любові. Хоча інколи, як кажуть, доводиться іти «через терни до зірок». Добре, коли ти симпатичний режисерові. Але ще цікавіше, коли режисер тебе не сприймає, а ти повинен його «зачепити», закохати в себе.

«Я не строга мама»

- Розкажіть, будь ласка, про роботу у відеокліпі з Михайлом Поплавським.

- Я поставилася до цієї роботи, як до міні-фільму. Треба віддати належне Михайлові Михайловичу - він уміє «розкручувати» свої роботи. Роль закоханої дружини, з якою розлучається герой, дуже цікава. Та й сам Поплавський у цьому кліпі надзвичайно зворушливий. Сум в очах, сльози - це все щиро, це - не гліцерин. Цікавою була робота з провідним нашим кліпмейкером Максом Паперником і оператором Віталієм Савицьким, який уміє зробити жінку красунею. Він працював із Пугачовою і Ротару. Завжди цікаво працювати з професіоналами. А тепер Михайло Поплавський запросив мене бути ведучою на акції «Людина року» у проекті «Наша пісня»...

- А як справи у ваших донечок?

- Старша, якій 14 років, зараз відпочиває на морі, молодша - у бабусі, моєї свекрухи. Уже не дочекаюся того моменту, коли обніму їх. Як казала колись моя мама: «Це найбільше у світі щастя - обняти своїх донечок». Її часто запитують, як їй вдалося виховати таких дітей. Мама нічого особливого не робила. Ми зростали в акторській атмосфері. Не можу сказати так, як колись сказав Андрій Миронов: «Я зростав, як придорожня трава». Я завжди відчувала мамину любов і підтримку. Та й акторська атмосфера теж впливала на формування характеру, хоча з ним людина народжується. Я не сувора мама, прощаю дітям їхні провини. Молодша донечка має дуже вольовий характер, хоча їй лише два з половиною рочки. Як вона скаже, так має бути. А чому я повинна її «ламати»? Мене в житті ніхто не бив, і, вважаю, у вихованні дітей не можна прикладати рук. Мені неодноразово казали: «Яка ви мудра і терпляча мама!». Мої емоції виплескуються на сцені, а вдома я відпочиваю душею. Донечки - це велике щастя, а коли б був ще й синочок!..

Пригадую, як я вступала до театрального інституту й отримала всі п’ятірки. Це було для моєї мами великою несподіванкою. Людина повинна відчувати те, що професія їй необхідна. Старша донька запитує, куди їй податися. Звісно, я їй пораджу і допоможу, але вирішувати вона буде сама. Я хочу відчути її самостійність...


Розмову вела Вероніка ПОЛЬОВА

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Лютий 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28

Попередні новини