День Перемоги і поразок

День Перемоги і поразок


Четвер, 13 травня 2004 р. 12 сторінка
 
ВійнаБенкет посеред скорботи
 
Уранці 9 травня восьмилітній син автора цієї публікації увімкнув телевізор, аби дізнатися із випуску новин про останні спортивні події. А почув, що з української землі все ще викопують останки солдатів, котрі загинули в роки Другої світової. Сюжет про це диктор завершив словами, якими засмутив юного телеглядача на увесь день: «Україна - гігантський цвинтар...». Та водночас упродовж 9 травня телеканали транслювали концерти, де співаки, виконуючи пісні воєнних літ, хвацько... пританцьовували.
 
«Як вони можуть?! - дивувався хлопець. - Адже диктор казав, що 9 травня закінчилися найкривавіша з війн. І чому жоден із тих, кого в телепередачах називали визволителями України, не розмовляє українською? Чому в нас святкують перемогу над Німеччиною армією Радянського Союзу, незалежність від якого проголосила Україна? Чому в нас хваляться тією перемогою, а на мості між Німеччиною та Польщею навпаки - обнімалися 1 травня діти та онуки тих, хто теж воював один проти одного у тій війні?..»
 
Передусім автор пояснив синові, що в нашій країні люди радіють, бо 9 травня 1945-го в столиці Чехії Празі покінчили з німецькими нацистами, котрі вбили мільйони людей, серед яких найбільше було українців. А збиралися убити ще більше. Та пам’ять підказала, що танці та бравурні марші вважали неприпустимими цього дня і дорослі люди.
 
Погортавши «Щоденник» Олександра Довженка, віднайшов написане ним 6 червня 1942-го: «Мені трудно буде радуватися перемозі... Образ нещасної моєї України, на полях і на костях, і на сльозах, і крові якої буде здобута перемога, заслонив уже в моїй душі все».
 
А 24 липня 1945 року Довженко писав: «Був учора на параді Перемоги на Красній площі... Маршал Жуков прочитав урочисту і грізну промову Перемоги. Коли згадав він про тих, що впали в боях в величезних незнаних в історії кількостях, я зняв з голови вбрання... Оглянувшись, я помітив, що шапки більш ніхто не зняв. Не було ні павзи, ні траурного маршу, ні мовчання. Було сказано, ніби між іншим, дві чи одна фраза. Тридцять, якщо не сорок, мільйонів жертв і героїв ніби провалились в землю або й зовсім не жили, про них згадали як про поняття... Перед величчю їх пам’яті, перед кров’ю і муками не стала площа на коліна, не замислилась, не зітхнула, не зняла шапки».
 
Так думав не лише Довженко. Російський історик Дмитро Волкогонов, який розпочав Другу світову рядовим, а завершив лейтенантом, зізнався: «День Перемоги 9 травня для мене, вибачте, це не гучне свято, не пишне свято, а свято тихе і печальне. Марші, паради - усе це не на мій характер. У моєму розумінні, щось є в цьому навіть образливе, коли згадати хоч би, що з мільйонів похованих багато лежить навіть без імен».
 
А з приводу того, чому в нас святкують перемогу армії СРСР, незалежність від якого проголосила наша країна, автор розповів синові, що приблизно щотретій у тому війську був українцем. Зокрема - його прадід Михайло, котрий повернувся з війни інвалідом. Щоправда, навіть попри це, пенсії не отримував, бо був шевцем, а не колгоспником. Однак тішився, що взагалі вижив на війні, на якій ним і його односельчанами прокладали... проходи в мінних полях.
 
Пасерби СРСР
 
Про таку практику зізнався 1945-го начальникові штабу американської армії генералові Дуайту Ейзенхауеру маршал Георгій Жуков: «Коли ми підходимо до мінного поля, наша піхота йде в атаку так, ніби мін не існує взагалі. Втрати, завдані військам через протипіхотні міни, вважаються всього лише рівнозначними тим, яких би ми зазнали від артилерійського та кулеметного вогню... Піхота, що атакує, не підриває протитанкових мін. Коли вона досягає протилежного краю поля, виникає прохід, яким ідуть сапери і знімають протитанкові міни, щоб потім можна було пустити техніку...».
 
А 12 січня 1944 року в наказі СП за № 0047 Сталін велів кидати на першу лінію фронту передусім солдатів-українців. Про це читач може прочитати не лише в галицьких газетах. Приміром, російськомовний київський тижневик «2000» опублікував 30 квітня ц. р. лист Івана Мусійчика, який переповів таку відповідь свого батька на запитання про те, чому з їхнього села Рублянка на Хмельниччині мобілізували чоловіків із 360 дворів, а повернулося з війни не більш як два десятки покалічених інвалідів: «Був такий закон. Усіх військовозобов’язаних, які перебували на окупованій території, вважати штрафниками. Нас мобілізували й одразу ж кинули на прорив... На старому кордоні, де німці так укріпилися, що думали: там і закінчиться війна. І ось ці неприступні німецькі укріплення почали атакувати наші війська, сформовані з нових призовників. Опісля цих атак наших солдатів на полі бою залишились лежати тисячі...».
 
У тому ж номері «2000» опубліковано свідчення Тамари Бойко з Мелітополя: «Я вам опишу одну таку операцію, де наших неозброєних солдатів загинуло 14 тис. (!), як свідчить обеліск, а німців... жодного! На Херсонщині... є село Рубанівка. Узимку 1943-го на курганчику німці встановили 3 чи 4 гармати. А по вулиці суцільним потоком ідуть новобранці... По коліна в бруді, одягнуті - хто уві що, взуті й того гірше, зовсім беззбройні... Ішли безперервно хлоп’ята 15-17 років, мобілізовані з навколишніх сіл... Всіх хлоп’ят поклав проклятий фашист із гармат і кулеметів».
 
Про те, що українців навмисно посилали на неминучу смерть, засвідчила й публікація листа Кобельника у «2000» від 19 березня ц. р.: «Моє рідне село Завалійка Хмельницької області знаходиться за 5 кілометрах від річки Сбруч... Село було обабіч основних бойових дій. Однак при визволенні загинуло 140 бійців! А німців... усього два! Як бути з цими 140 бійцями, яких послали в атаку на німецький кулемет по льоду, де не було можливості сховатись? Хоча за 50 метрів, неподалік - дамба і шлюз... Усіх односельчан поховали під Тернополем, за 60 км від села їхнього, необстріляних, пускали попереду регулярних військ, мотивуючи це тим, що вони три роки працювали на німців».
 
Геноцид у спину
 
Мабуть, таким чином полегшувалося виконання наказу глави НКВС СРСР Лаврентія Берії та маршала Георгія Жукова за № 0078/42 від 22 червня 1944-го, про який розповів на ХХ з’їзді КПРС Микита Хрущов, - вислати у віддалені краї СРСР усіх українців, котрих окупували німці. Повністю реалізувати цей акт геноциду, вочевидь, завадив лише відчайдушний опір вояків Української повстанської армії, з якими досі «воюють» ветерани... Червоної армії.
 
Автор публікації приєднується до запевнень у вдячності на їхню адресу за те, що вони покінчили з гітлеризмом. Та ніколи не зрозуміє тих, хто досі виходить на демонстрації з портретами Сталіна. Адже той наказав загороджувальним загонам стріляти у спину захисникам Вітчизни.
 
Натомість дядько автора - уродженець Волгоградщини фронтовик Василь Пивоваров, побачивши на екрані Сталіна, вимикав телевізор, процідивши крізь зуби: «Мао Цзе-дун». А в 5-му номері російської газети «Секретные материалы XX века» наведено спогади жительки Луцька Сидорчук про те, як 1943-го у Великій Рафалівці на Волині радянські партизани ґвалтували й убивали українок.
 
Чому ж тоді українцям, які засвідчили в ході Другої світової свою мужність, бракує її, аби визнати, що 1945 року не лише були переможені гітлерівці, а й торжествували російські, польські й інші нацисти. А як же ще кваліфікувати тих, про кого писала 18 березня ц. р. у російській газеті «Известия» Ольга Тимофєєва? За її даними, 23 лютого (в день, коли в Україні відзначають «Свято захисників Вітчизни») 1944-го радянські карателі заживо спалили у високогірному селі Хайбах Чечено-Інгушетії 705 жінок, дітей і пенсіонерів, яких через снігопад не встигали депортувати згідно з графіком.
 
«Завинили» ці люди тим, що частина їхніх земляків воювала на боці гітлерівців. Однак той факт, що дві дивізії СС були укомплектовані росіянами, не став підставою для депортації за Полярне коло всіх інших їхніх співвітчизників!..
 
Утеча від визволителів
 
Не кращими були тоді й ті, чиї співвітчизники зажадали торік від українців вибачень за вбивства поляків на Волині 1943-го. Бо, за рішенням політбюро ЦК Польської робітничої партії, на базі філіалу нацистського табору «Освенцим» у Явожно створили... концтабір для українців та закатували в ході акції «Вісла» тисячі наших співвітчизників.
 
Та й з гітлерівських концтаборів у радянські переселилися 1945-го сотні тисяч радянських вояків. Як розповів авторові його дідусь, за Полярне коло відправили й тих, хто необачно «ходив до вітру». Бо як тільки солдат справляв нужду, за тією ж адресою поспішав із засідки за кущами офіцер-«особіст», аби пересвідчитися, чи не скористався вояк газетою з потретом Сталіна. А яка газета тоді була без фото «керманича»?
 
За даними російськомовних київських «Столичных новостей» від 19 лютого 2002-го, у Заполяр’я відправляли й цивільних громадян СРСР, звільнених від гітлерівського рабства: «Кожен етап остарбайтерів, що прибував на ПФП (перевірково-фільтраційний пункт. - Авт.), був для смершівців чимось на кшталт переїзного борделю. Уже під час медогляду, на якому нерідко була присутня більшість офіцерів частини, відбирали найгарнішихі дівчат, котрі ставали згодом наложницями».
 
Фанфари 9 травня виглядають блюзнірством, навіть попри те, що цього дня гітлерівці капітулювали в Празі (до слова, у Померанії вони не здавалися до 13 травня). Тим паче, що в країнах - членах ЄС цього дня святкують не перемогу над однією з них - Німеччиною, а День Європи. Попри те, що в ході Другої світової німці окупували Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Словаччину, Словенію та Чехію, більшість громадян цих країн проголосували за те, аби в тому числі й Німеччина прикрила їх «парасолькою НАТО» від їхніх екс-визволителів зі сходу.
 
Тих, хто вважатиме таку метаморфозу парадоксальною, переадресую до спогадів поета та військового кореспондента Бориса Слуцького у 19-му номері журналу «Огонек» за 1999 рік. Розповідається у них про те, як радянські вояки ґвалтували не лише німкень, а й слов’янок. Вочевидь, для них спогади про 9 травня 1945-го відрізняються від тих, які навіюють в Україні електронні й друковані ЗМІ, акціями котрих володіють громадяни Росії. Так що Друга світова війна не завершилась, бо триває її вже понад 60-літня ідеологічна складова.

Ігор ГОЛОД, «МГ» 

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Липень 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Попередні новини