З бюрократичних кабінетів - в університети

З бюрократичних кабінетів - в університети


Вівторок, 22 червня 2004 р. 5 сторінка
 
Анатолій АлєксєєвБесіду вела Юлія КОВАЛЬЧУК
 
На останніх загальних зборах Національної академії наук Прем’єр-міністр України Віктор Янукович, характеризуючи сьогоднішні устремління України, заявив, що найкращим буде для нас, якщо вогнище влади переміститься з бюрократичних кабінетів в університети, тому що ми повинні рухатися до суспільства, де головним капіталом і головним двигуном економічного розвитку є інноваційні ідеї й інформація.
 
Це був не перший виступ Прем’єр-міністра перед академіками. Віктор Янукович, мабуть, єдиний з численних українських прем’єрів, хто має тісні зв’язки з наукою і науковим світом. Зв’язки не декларативні, не тому, що «так заведено», а ділові, конкретні, причому багаторічні. Річ у тім, що Янукович багато років займається наукою. Свою кандидатську захистив ще тоді, коли до державної влади не мав відношення. Свої ідеї управління регіональною економікою розвивав і перевіряв на практиці, коли став губернатором Донецької області і коли, незважаючи на зайнятість, і лекції студентам читав, і кафедрою завідував, і дослідницькі праці видавав. Одне слово, приходячи в Національну академію, доктор наук, професор Янукович, без перебільшення, почувається тут своїм. До речі, він був і залишається головою Донецького регіонального центру НАНУ, а недавно обраний також членом президії Національної академії наук.
 
Про те, якими можуть бути відносини науки і влади, коли до влади приходять люди, що володіють, як Янукович, і теоретичними знаннями, і практичним досвідом, розповідає академік Академії гірничих наук, доктор технічних наук, професор, лауреат державних премій, директор Інституту фізики гірських процесів НАНУ Анатолій Алексєєв. До речі, Алексєєв є академіком Каліфорнійської академії США, як і легендарний Борис Патон.
 
Інститут, очолюваний Алексєєвим, - єдиний у світі. Він займається фундаментальними дослідженнями, що мають велике практичне значення. Наприклад, проблемою метану у вугільних розробках: цей газ не раз ставав причиною страшних аварій, забрав сотні шахтарських життів...
 
- Анатолію Дмитровичу, назвіть для нас, непрофесіоналів, найпереконливішу причину організації вашого інституту. Що ж таке особливе відкрили ваші вчені?
 
- Наш Інститут фізики гірських процесів Національної академії наук - єдиний у світі. Донедавна великої науки в гірничій справі не було, а було гірниче мистецтво. Потім стали досліджувати серйозні речі, пов’язані з механікою, рухом гірських масивів. Але зрозуміти ці явища неможливо, якщо не вивчати фізику гірських процесів. От так і з’явився наш інститут. У нас застосовуються різні фізичні методи дослідження поводження твердих тіл. Зокрема - вугілля і гірських порід в об’ємно-напруженому стані. Шахти зараз глибокі - під 1300 метрів. Уявляєте, який там тиск з усіх боків!
 
- І як же створювався ваш інститут?
 
- У створенні інституту безпосередню участь брав Віктор Федорович Янукович, тоді губернатор Донецької області. Як голова Донбаського центру Академії гірничих наук, я регулярно доповідав Вікторові Федоровичу про серйозні проблеми галузі і шляхи їх вирішення. Звичайно ж, однією з найважливіших проблем була безпека праці. І Віктор Федорович приділяв їй особливу увагу. Ми на цю тему не раз із ним говорили.
 
А треба сказати, у нього є дивна, рідкісна риса - він одразу схоплює найголовніше. І просто патологічно не переносить балаканини, щоб зайвий час на неї не витрачати. Очевидно, у нього завжди була нестача часу, і тому він так реагує на марнослів’я. Але коли я доповів йому про основні напрями нашої роботи, він сказав: це настільки серйозно, що треба перетворювати відділення в інститут і набагато більше приділяти цьому уваги. Він особисто переговорив із Борисом Євгеновичем Патоном, керівником Національної академії наук. А Борис Євгенович, він же вчений від Бога, одразу зрозумів, наскільки це важливо, підтримав нас, і інститут був створений.
 
Узагалі, треба сказати, Віктор Федорович ніколи нічого не забуває. Зрозуміти головне йому допомагає наявне в його натурі рідкісне поєднання ученого й практика. Адже і практик видатний: пройшов від механіка автобази до керівника транспортного підрозділу Міністерства вугільної промисловості. Він (до речі, про це мало хто знає) і спортсмен прекрасний. Думаю, саме спорт допоміг розвинути йому таку важливу якість, як уміння перемагати. Але ще більше мені подобається в ньому те, що він уміє програвати, точніше - отримувати користь і з програшу. А що це означає? Він вважає, що дрібних невдач немає. Будь-яка дрібна невдача - це програш, а програш повинен завжди серйозно аналізуватися, щоб надалі не допускати тих чи інших помилок, прорахунків. Я думаю, у нього це від його спортивних серйозних захоплень.
 
- Цікава ситуація - керівник регіону, чиновник й одночасно очолює Науковий центр Національної академії: які ж плюси і мінуси в тій ситуації? Наука - справа творча, учені - люди з характером, самоповагою. Як же з ними знаходити спільну мову, як «дров не наламати»?
 
- Ця ситуація стала взаємно корисною і для влади, і для науки, а головне - для країни, для народу. Чому? А я вам конкретні приклади наведу.
 
Це дійсно винятковий випадок: Янукович був і залишається головою Донецького центру Національної академії наук. Але він ніколи не користувався тим, що займає високу адміністративну посаду. Коли приїздив до Донецька Президент України, Віктор Федорович попросив мене виступити на нараді з проблем безпеки вуглевидобутку. Зверніть увагу, не наказав, як голова центру і губернатор, а попросив. При усій своїй, здавалося б, твердості, він дуже інтелігентна людина. А це імпонує вченим.
 
Віктор Федорович завжди всі завдання, що перед ним стоять, вирішує комплексно. І від своїх підлеглих очікує такого ж ставлення. Що значить - комплексно? Це серйозний підхід професіонала-практика й одночасно дуже зважений підхід ученого, що враховує існуючі шляхи вирішення проблеми на сьогодні. На всіх нарадах він підкреслює, що не треба рубати з плеча, а повинен бути серйозний, науковий підхід. Але що прекрасно - цей науковий підхід не відірваний від життя. Зверніть увагу, тут увесь час присутній практицизм, чого нам, ученим, частенько не вистачає: у нас або одна сторона, або інша, у нього ж вони органічно поєднуються.
Загалом треба було мати велику мужність при його навантаженні погодитися стати головою нашого регіонального центру НАНУ. Але коли він погодився, ми всі відразу відчули величезне полегшення. Перестали витрачати час на розмови. Усі ми вміємо говорити, а він завжди підкреслено діловитий. І йому, вибачте за грубий вираз, «локшину на вуха не повісиш» абсолютно ні в чому. Він відразу ухопить суть і, що ще дивно, не нав’язує свою точку зору. Він разом із тобою приходить до висновку. Якщо сумнівається, ще раз може повернутися до того ж питання.
 
- А як би Ви оцінили наукові праці Януковича? Відомо, що Ви були присутні на захисті його докторської дисертації і навіть виступали...
 
- Я не фахівець у тій сфері, якою займається Віктор Федорович, - регіональна економіка. І, вважаю, оцінювати повинні фахівці. Але я дійсно виступав на захисті й можу те ж саме сказати зараз - про взаємини науки і влади.
 
Хто кому робить послугу, коли чи губернатор, чи інший високий чиновник захищає дисертацію? Ніхто й нікому! Учений не може робити послугу науці. Або це не наука, або це не вчений. А що виграє губернатор? А губернатор, коли стає вченим вищої кваліфікації, багато в чому програє. Йому буде набагато складніше. Тому що він утрачає право на помилку.
 
Я хочу сказати тільки одну річ. Я був на цьому захисті, і він мене вразив тим, що це не був виступ людини, яка тільки-но прийшла в науку і доводить свою кваліфікацію. Це була розмова рівних людей. Не тільки розмова, а й серйозна дискусія, як це прийнято в науці, - у красивих, коректних формах. Це була розмова членів ученої ради і науковця, що захищається, Віктора Федоровича й опонентів. Серйозна наукова розмова.
 
- Скажіть, Анатолію Дмитровичу, а як давно Ви знаєте Януковича? Ви знайомі з ним тільки як з посадовою особою та фахівцем, чи можете що-небудь сказати і про його людські якості? Знаєте, це завжди цікаво: які люди при владі, який у них характер, звички, принципи?
 
- Познайомилися ми з ним дуже давно. Я увесь час працював у вугільній промисловості, а він теж тридцять років віддав цій галузі. Я був тоді головою обласної ради молодих учених, коли ми познайомилися на одній із нарад, що проводилася в Єнакієвому. А більш предметно, серйозно ми співробітничали, коли він керував транспортною службою в міністерстві вугілля. Здружила нас, молодих, прекрасна людина, легендарна особистість - Астрахань Олександр Зіновійович. Нині, на жаль, його вже немає. Багато хто з нашого покоління вуглярів, у тому числі і Віктор Федорович, і я, вважали його своїм учителем.
 
До речі, на похороні Олександра Зіновійовича розкрилася ще одна чудова якість Віктора Федоровича. Ви уявляєте, яка зайнятість Прем’єр-міністра? Але коли пішов із життя його вчитель, він покинув усе і приїхав, пробув від початку до кінця, допоки всі ті, що зібралися, не розійшлися. Не демонстрував свою присутність, а дуже щиро переживав.
 
- Як Ви думаєте, чи позначиться на стані вітчизняної науки те, що біля керма виконавчої влади стала така фігура, як Янукович?
 
- Безсумнівно. Це дуже важливо, що взаємини держави з наукою будує людина, котра й сама є професіональним ученим. І потім, усі вже знають: якщо Янукович щось пообіцяв, обов’язково зробить. А він привселюдно заявив, що з наступного року Академії наук надаватимуть великі кошти на фундаментальні дослідження.
 
Утім, можна й інший приклад навести - програма науково-технічного розвитку Донецької області до 2020 року, затверджена тоді, коли він був губернатором, - це взагалі безпрецедентний випадок!
 
- Але це обласна програма...
 
- Нічого подібного! Ви дарма думаєте, що це обласна програма, вона обласна тільки в тому сенсі, що на території області робиться, а участь у ній беруть усі вчені нашої країни. Віктор Федорович запросив Бориса Євгеновича Патона. Природно, залучили всі напрями, усіх найвидатніших учених...
 
- Виходить, можна сказати, що й українська наука розвиватиметься на цій базі?
 
- Звичайно. На жаль, ми не настільки багаті, щоб дозволити собі просто вкладати гроші в науку, фундаментальну науку, що не дає миттєвої практичної віддачі. Як учений, Віктор Федорович це розуміє. Що ж він робить? Він у загальній сумі, що йде на вирішення якоїсь конкретної проблеми, завжди передбачає і кошти, що підуть на розвиток фундаментальної науки. Таким чином, вирішуючи конкретні прикладні завдання, ми одночасно рухаємо і фундаментальні теорії, без яких, по суті, неможливе просування вперед.
 
Утім, ця програма - лише приклад, що характеризує ставлення Прем’єр-міністра до науки, наукової діяльності, його глибоке розуміння важливості тієї діяльності для суспільства. Можна назвати багато інших прикладів.
Україна вийшла з кризового піку. І наше майбутнє може бути пов’язане тільки з прогресом науки. Добре, що в цей момент біля керма державної влади є люди, котрі гостро відчувають цю вимогу часу.

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Липень 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Попередні новини