«...І живим, і ненародженим... абортованим дітям»

«...І живим, і ненародженим... абортованим дітям»

Четвер, 26 серпня 2004 р. / 7 сторінка

ЕмбріонЗа свідченнями документів - майже всі жінки, котрі відмовляються від немовлят, - незаміжні, на обліку в жіночій консультації не перебували, зазвичай у них це другі-треті пологи, а діти народжуються від різних татусів.

У «МГ» від 22 липня ц. р. вміщено матеріал під заголовком «Зозулі» закон неписаний», де мовиться про львів’янку, котра народила п’ятьох дітей. Двох найстарших виховують її батьки; третя дитина (народилася хворою на сифіліс) померла після пологів; півторарічний син живе з матір’ю-«зозулею», а п’яте дитятко породілля полишила в пологовому відділенні комунальної 3-ї клінічної лікарні Львова й накивала п’ятами.

В Україні не існує закону, який забороняв би матері відмовлятись від немовлят, скільки б вона їх не народжувала. Проте різних точок зору щодо цієї проблеми дотримуються наші інтерв’юєри, котрі відгукнулися на публікацію у «МГ»: юрисконсульт комунальної 3-ї міської клінічної лікарні Львова Ярослава Холодян, настоятель храму Успення Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви отець Мирослав Солтис, якого Папа Римський, у зв’язку з 20-літтям своєї служби на Святійшому престолі, особисто нагородив орденом.

Увечері народила - зранку втекла

Майже в усіх 19-ти випадках, зареєстрованих цьогоріч працівниками Львівського міського відділу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про відмову від немовлят, породіллі полишили новонароджених без документів, більшість із них втекла з пологових відділень. Медики не мають права відмовити прийняти в жінки пологи, навіть якщо вона й без документів. Та, як правило, «зозулі» між собою знайомі й діляться одна з одною «досвідом», як обвести лікарів навколо пальця. Прибувають у лікарню переважно без необхідних «паперів» і дають про себе та своє місце проживання неправдиву інформацію, тож лікарі записують дані про дитину зі слів матері.

Наскільки відомо репортерові «МГ», юрисконсультів пологові відділення (окрім хіба що, 3-ї міської клінічної лікарні) не мають. Тож марудною справою підготовки документів на відмовних дітей, їх реєстрацією у РАЦСі займаються лікарі.
Переглядаємо документи матерів-відмовниць та втікачок разом із працівниками відділу реєстрації немовлят міського відділу РАЦС і з’ясовуємо: одна з породіль назвала своєю домашньою адресою вулицю Симоненка, 5, а там розташована 5-та міська клінічна лікарня. Інша запевняла, що мешкає в гуртожитку на вулиці Батуринській. Виявилось - це адреса штабу Західного оперативного командування. У таких випадках лікарям доводиться звертатися у правоохоронні органи. Ті, своєю чергою, відшукують маму, яка зобов’язана написати заяву про відмову від дитини. Медики приносять заяви у РАЦС, аби зареєструвати відмовних малят для влаштування їх у дитячий будинок.
За свідченнями документів, майже всі відмовниці - незаміжні, на обліку в жіночій консультації не перебували, у них зазвичай це другі-треті пологи, а діти народжуються від різних батьків. Одна з матерів привела на світ дитину о пів на третю ночі, а наступного дня о десятій ранку втекла з акушерського відділення. Інша на три доби закрила двох діток - півторарічного та чотиримісячного віку - удома без їжі та води, аж допоки сусіди не забили тривогу.

Держава про матерів забула?

Юрисконсультові комунальної 3-ї клінічної лікарні Львова Ярославі Холодян, котра працює тут понад 14 літ, важко добрати слів, аби охарактеризувати горе-матерів, з якими довелося стикатися за ці роки. Якщо на початку 90-х вона оформляла документи на одного-двох відмовних немовлят на рік, то лише за шість місяців 2004-го - п’ять таких випадків. На рік могло бути 10 відмов від діток. Це у кращому випадку. У гіршому - малюків, бувало, знаходили у під’їздах чи на смітниках. Усі ці матері-«зозулі» - не обов’язково молодого віку. Буває: сім’я - повна, тобто є батько і матір, й обоє відмовляються від дитини. Та, як правило, напризволяще дітей кидають самотні матері. Відмову мотивують тим, що виховують уже трьох-чотирьох, а четверту чи п’яту дитину не мають змоги прогодувати. От тільки не зрозуміло, навіщо ж народжували?!

- Я не виправдовую матерів-«зозуль», - ділиться думками Ярослава Петрівна. - Серед них є різні. Однак подивимось на проблему з іншої точки зору. Проаналізуємо, в яке зубожіле становище «загнані» сім’ї. Що, скажіть, можна купити на 41 гривню, яку держава виділяє як соціальну допомогу одиноким матерям на дитину до 18 років? Та тих грошей навіть на хліб та воду не вистачить. А дитину ще й одягнути треба - черевички, як мінімум, 50 гривень коштують. Про моральні аспекти й говорити нічого. Якщо корчить від голоду, то про яку духовність можемо мовити? Кожен другий не працює. Кожен п’ятий-шостий - на заробітках. Далеко не всі вагітні можуть повноцінно харчуватись. Як результат - кожна друга дитина народжується хворою. Де ж ті депутати, які порушили б питання на рівні Верховної Ради про злиденне становище сім’ї, зокрема, матерів, породіль?! Чому вони про це мовчать? Так, є у нас багаті родини. Але ж переважно - сім’ї середніх статків. Чого чекати від держави, якщо я, юрист, маю дві вищі освіти, та замість того, аби підчитати якийсь закон, що потрібен мені для роботи, беру сапку в руки - і гайда в поле. Бо з дитиною (виховую її сама) на зарплату прожити неможливо. Коли б не той клаптик городу, сама не вижила б.

Гріх аборту

Зустрів нас настоятель храму Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ отець Мирослав Солтис не в рясі, а в... робочому одязі: адже щодня після Служби Божої ремонтує ще з двома священиками приміщення колишньої мистецької школи, що на одному подвір’ї із церквою. Та про будову - згодом. А зараз... Перед входом до невеличкої церкви (площа 220 м кв.), яку він також власноруч збудував 8 років тому майже власним коштом (парафіяни зібрали усього понад 1 тис. грн.), перед нами постав пам’ятник під назвою «...І живим, і мертвим, і ненародженим... абортованим дітям». Він єдиний у світі...

Побудував підніжжя пам’ятника (дзвін, потрісканий від дитячого крику і плачу) з річкового каменя у 1998-му власноруч, з власної ініціативи та за власним проектом також отець Мирослав Солтис. Між каменями вимуровано: в одному місці - ембріон, в іншому - ручка, ніжка, голівка дитяти. Вище - ангельські голови «піднімають» на хмарах Богородицю, яка простягає руки до ненародженого немовляти (робота скульптора Ореста Драгана).

- За два тижні до Великодніх свят, - розповідає отець Мирослав, - до мене прийшов юнак і розповів: дівчина, з якою він зустрічається, на п’ятому місяці вагітності і хоче позбутися дитини. Він привів її до мене. Для того, аби не було помітно вагітності, вона стискалася корсетом. Із розмови я зрозумів (згодом дівчина сама підтвердила): вона не знає, хто насправді батько її майбутньої дитини. Я не дав згоди на аборт. «То - твій гріх, - сказав їй, - і ти повинна відповісти за це». «Ця дитина не буде жити», - відрізала вона категорично. Саме тоді в мене виникла думка побудувати пам’ятник «...абортованим дітям».

- Наскільки мені відомо, церква за аборт відлучає жінку від причастя на 10 років, нарівні з убивцями. Чи справді аборт - один із найтяжчих гріхів?

- «Не вбий!» - говорить заповідь Божа. Аборт - це позбавлення дитини життя. То як ви вважаєте?! Статистика, яку веду для себе, свідчить: 2001 року і понині в моїй парафії народилося 200 дітей (саме стільки немовлят я охрестив). Проте під час пасхальної сповіді 2001-го 250 матерів виявили, що робили аборти. У 2002-му 80 таких жінок не було, у 2003-му - 50, а цьогоріч - менше 10-ти. Для того, аби не забути цифри, після кожної такої сповіді я кидаю сірники в коробку (такий собі своєрідний облік).

- Отче Мирославе, але ж буває, що жінку переслідують хвороби, бідність, і вона розуміє, що не прогодує дитину. У народі кажуть: бідним сім’ям заводити дітей - рівнозначно, що злидні розводити...

- А згадайте найважчі часи для країни: сорокові, п’ятдесяті роки. Навіть у період голодомору діти народжувалися. Діти - це оновлення людського роду. Відріжте гілки - і дерево всохне. Інше питання - хвороби. Якось парафіянка (матір двох синів) звернулася до мене: «Я - вагітна. Але хворію на нефрит (хвороба нирок). Лікарі заборонили мені народжувати, бо я під час пологів можу померти. Вагітність не дасть мені можливості доносити дитину до пологів. Що робити?». Церква каже: «Рятуй по можливості обидвох. Але матір - насамперед, бо вона підлікується і ще зможе народити». У сльозах вона пішла на переривання вагітності. Не було ради - треба було рятувати матір...

Нас у батьків було п’ятеро. Я повинен був мати четверо дітей, на жаль, двоє померло в утробі матері. Я - батько, і моя праця, де б я не працював, вигодує моїх дітей. Таким принципом мали б керуватися татусі й матусі. Якщо хочете знати, у бідних сім’ях менше абортів, аніж у заможних. До слова, для Брежнєва, Мао Цзе Дуна, Йосифа Броз Тіто лікарі спеціально готували омолоджувальну речовину з плаценти абортованих дітей. У Москві навіть був інститут абортації, який мав жінок-донорів... От чого навчила нас радянська влада.

- Судячи з ваших слів, над акушерами дамокловим мечем також висить гріх аборту?

- Гріхи вбивання зародку переходять на лікарів та їх рід. Лікар стає убивцею разом із матір’ю. Мій син за професією - акушер-гінеколог. Проте він відмовився робити аборти. Запевняю, він не зробив жодного аборту і, гарантую, ніколи не зробить. Після цього він мав великі неприємності. Колеги сина не зрозуміли...

- Отче Мирославе, хіба народити дитину і полишити її напризволяще - це краще?

- Випадки, про які ви описуєте у статті «Зозулі» закон неписаний», поодинокі. Одна з моїх парафіянок (випускниця університету, чоловік має «золоті» руки) задушила свою малолітню дитину. Згодом обоє з чоловіком спилися, а їхні діти жебракують. Йдеться радше про занепад моралі. Люди нині здебільшого вимагають для себе, а допомогти комусь не поспішають. Я за те, аби кожна дитина народилася.

Держава й церква мають допомагати матерям. А що маємо? 12-13-літні діти п’ють, коляться? Їх змалечку до батьківства готувати треба. Натомість директор філії 10-ї мистецької школи (йдеться про приміщення, яке ремонтує отець Мирослав. - В. Ш.) школу закрила через відсутність опалювання (його нема років десять) та брак коштів на оплату електричного опалювання, а 7-10-літніх дітей перевела в інше приміщення - далеко звідси. Будинок передано церковній громаді. Ми робимо там капітальний ремонт: створюємо комп’ютерний клас, спортзал, зал для навчання дітей з особливими потребами, вестимемо уроки християнської етики. Це для того, аби вберегти дітей від впливу вулиці. Третю частину приміщення надамо мистецькій школі для занять із дітьми наших парафіян. Адже установ мистецького, спортивного, виховного спрямувань у районі вулиць Стрийська-Наукова нема. Щоправда, коштів катастрофічно бракує. З надією на розуміння та поміч звертаємось до читачів «МГ», спонсорів і заздалегідь вдячні за християнську жертовність: р/р 260011962 в АКБ «Львів» МФО 365568 ЗКПО 23954311.


Валентина ШУРИН, «Молода Галичина»

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Липень 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Попередні новини