Українці не стріляли у варшав’ян

Українці не стріляли у варшав’ян

Серпень 2004 р. / 33 сторінка

Повстання у ВаршавіПовстання у столиці Польщі придушував батько... президента Росії


Першого серпня розпочалися урочистості з нагоди 60-ї річниці Варшавського повстання, у придушенні якого та в убивствах цивільних мешканців столиці Польщі ще й досі дехто безпідставно звинувачує... українців.

Підступність Москви

29 липня 1944 року московське радіо закликало польською мовою: «Варшава уже, безперечно, чує гул битви, яка несе визволення. Для Варшави настав час безпосередньої боротьби, якою ви не лише наблизите хвилину остаточного визволення, а й збережете народне добро і життя ваших братів». Аналогічний заклик лондонського радіо пролунав 31-го. Того дня нарком зовнішніх справ СРСР В’ячеслав Молотов запевнив главу польського еміграційного уряду Станіслава Міколайчика, що червона армія (ЧА) уже за 10 км до Варшави, а 6 серпня звільнить столицю Польщі.

Артилерія ЧА справді уже обстрілювала Варшаву, на її околиці вийшли танки 1-го Білоруського фронту, яким командував поляк-варшав’янин Костянтин Рокосовський, а німці розпочали евакуайовуватись із міста. Відтак 1 серпня польська армія крайова (АК), що підпорядковувалась Міколайчику, розпочала у Варшаві повстання, попри те, що мала 2600 гвинтівок, 47 кулеметів, якими озброїла лише свого кожного десятого вояка.

АК квапив маніфест промосковського Польського комітету національного визволення (ПКНО), що проголосив себе 22 липня вищим органом влади. Спробу АК випередити його у столиці не зупинила навіть очевидна небезпека життю сотень тисяч варшав’ян.

Командувач АК генерал Тадеуш Бур-Коморовський визнав, що сподівався протриматися до приходу ЧА щонайбільше 10 днів. Спромігся на 63, упродовж яких допомога зі сходу не надійшла, попри те, що 3 серпня її обіцяв Міколайчику Сталін. Він, вочевидь, навіть наказав готувати Варшавську операцію, бо 8 серпня диктатору представили її план. Але...

12 серпня через незговірливість Міколайчика на переговорах про долю Західної України й створення за участю ПКНО коаліційного уряду Польщі московське радіо заявило: відповідальність за те, що відбувається у Варшаві, несе еміграційний уряд. Коли ж 22 серпня Сталін відмовляв авіації США у користуванні совєтськими аеродромами для постачання у столицю Польщі озброєнь і продовольства, то назвав керівників повстання «купкою злочинців, які затіяли варшавську авантюру заради захоплення влади». Та водночас саме він спонукав продовжити нерівну боротьбу, коли повстанці уже схилялися до капітуляції. 9 березня дозволив американським пілотам дозаправлятися під Полтавою. 14-го ЧА звільнила передмістя Варшави на правому березі Вісли. Того ж дня совєтська авіація й бомбардувальники війська польського (ВП) почали скидати повстанцям зброю і припаси.

Та коли 16-го на лівий берег Вісли прорвалася піхотна дивізія війська польського, то ЧА її не підтримала. 23-го, втративши 80% особового складу, дивізія ВП відступила. А позаяк командувача 1-ї армії ВП генерала Берлінга зняли з його поста, то він, мабуть, рятував повстанців самотужки.

Московські історики запевняють, що ЧА не наступала тому, що зазнала втрат. Але Сталін не рахувався з ними тоді, коли наказав здобути Київ і штурмувати Берлін. Тому опоненти Кремля твердять, що повстанцям відмовили у порятунку, аби знищити руками німців «буржуазне» підпілля.

Вигадали 39% вини

3 жовтня повстанці капітулювали, втративши у боях до 20 тис. і не зумівши врятувати від розстрілів та концтаборів до 200 тис. варшав’ян. У ході повстання загинули й такі його учасники, як екс-сотник армії УНР та поручник АК Іван Митрус-Виговський і сини головного православного капелана ВП Симона Федороньки (до речі, убитого... аківцями), - підхорунжі АК Орест і В’ячеслав. Тисячі україців були й серед чотирьох тисяч вояків 1-ї піхотної дивізії ВП, які загинули у Варшаві.
Однак у стратах жителів польської столиці та ґвалтуванні варшав’янок згодом безпідставно звинуватили не лише німців, а й українців. Одразу після війни - у збірниках зізнань свідків трагедії «Німецькі злочини у Варшаві 1944 р.» і «Злочини гітлерівських окупантів проти цивільного населення під час Варшавського повстання 1944 р.». У ньому, за підрахунками історика Василя Вериги, про українців згадують частіше, аніж на кожній четвертій сторінці. А обвинувачують у злочинах у 42 зі 108 протоколів збірника (39% усіх документів).

Ці дані дослідник Едвард Сервінський навів 1965 року у книзі «Життя у повстанській Варшаві, серпень-вересень 1944 р.: зізнання, документи». Цитував їх і укладач «Цивільного населення у варшавському повстанні» Чеслав Мадайчик.
А автори документального телефільму «СС у Британії», знятого телекомпанією «Yorkshire Television Limited» і показаному 7 січня 2001-го в Канаді й низці країн Європи, обвинуватили вояків 14-ї дивізії зброї СС «Галичина», відомої ще й як 1-ша дивізія Української національної армії (УНА), у придушенні повстання у Варшаві та убивствах її жителів. Тому, що до цієї дивізії 1945-го року влили рештки Українського легіону самооборони (УЛС, відомий також як Волинський легіон та 31-й батальйон СД - німецької служби безпеки), а дві його сотні на чолі з полковником Петром Дяченком були у серпні 1944-го у столиці Польщі.

Доказів не виявили

Однак німецький дослідник Ганс фон Крангальс довів на підставі гітлерівських даних, що у серпні 1944-го українці лише охороняли у Варшаві важливі об’єкти й зовсім не брали участі у кримінальних злочинах. А дві сотні УЛС дислокувалися у варшавському районі Чернякув і на Повіслю, де свідки не зафіксували убивств мирних жителів українцями.

Більше того - за даними історика Андрія Боляновського, на початку серпня 1944-го німці стратили командира УЛС полковника Михайла Солтиса за протест проти його відправки до повсталої Варшави. А у другій половині серпня УЛС роззброїли, звинувативши його вояків у пошуках контактів з... АК. Чи могли легіонери іти на таке після страт варшав’ян?
У цьому не сумнівалася й «Газета виборча» від 26 січня 2001-го, спростовуючи наклепи авторів фільму «СС у Британії». Вочевидь, і в 2-му польському корпусі генерала Владіслава Андерса, що підпорядковувався емігрантському уряду, теж не вірили в обвинувачення проти дивізійників. Бо 176-х із них зарахували 1945-го до... польського корпусу.

А коли ветерани 1-ї дивізії УНА просилися 1950 року до Канади, її МЗС отримало від лондонського таку відповідь на свій запит: «Їх перевіряла совєтська й британська місії, але жодна не виявила доказів того, що вони воювали проти західних альянтів (отже, й проти АК. - І. Г.) і брали участь у злочинах проти людства. Жодних специфічних обвинувачень проти когось із цієї групи у воєнних злочинах не представили ані совєтський, ані жоден інший уряд».

Коли ж Центр Візенталя, який розшукує воєнних злочинців, запевняв 1980 року в газеті «Торонто стар», що дивізійники убивали цивільних, Братство колишніх вояків 1-ї дивізії УНА домоглося у суді від видання спростувань і вибачень. А комісія з перевірки обвинувачень, очолювана суддею Дешеном, доповіла, що Візенталь назвав воєнними злочинцями навіть тих, кому 1945-го виповнилося шість років.

Коли він та автори «СС у Британії» черпали дані зі збірників свідчень очевидців страт варшав’ян, то проігнорували те, що у них слово «українці» дуже часто вживали у лапках і писали «так звані українці». А примітка у збірнику «Цивільне населення у варшавському повстанні» запевняла: «Населення Варшави, ба навіть і самі повстанці не розрізняли національної приналежности вояків тих формацій, уживаючи на загал не докладних, а часто і зовсім помилкових означень «українці».

«Усі вони мали скісні очі»

Констатував це й Крангальс: «Населення чомусь умовило себе, що більшість злочинів проти нього у серпні 1944-го були справою українців або калмиків. У багатьох зізнаннях свідків, які записано одразу після повстання, це постійно повторюється. Варшав’яни не могли знати, які національності ховалися під німецькими уніформами й розрізняли російськомовних осіб як «українців» від азіятського вигляду «калмиків». Утім, за даними Крангальса, називали «українцями» навіть тих азербайджанців, які розмовляли російською.

Один варшав’янин теж зізнався історику Борисові Левицькому, що українців він розпізнавав за таким критерієм - «усі вони мали скісні очі». Професор університету твердив, що «чорний колір мундира відрізняв українських есесівців від німецьких», тоді як насправді було навпаки. А медсестра АК називала українцями тих, хто кричав: «Палячкі!». І вимагав «часи», тоді як українці вимовляли б, відповідно, «полячки» й «годинники».

Натомість автор книги «Охота (один із районів Варшави. - І. Г.) 1944» Вронішевський, який про українців не згадав зовсім, свідчив: «Шаліють п’яні роновці (від РОНА - «Русская освободительная народная армия». - І. Г.), випроваджують молодих жінок. Коли плач і крики мучеників робляться надто голосними, натовп заспокоюють пострілами».
А лікарка Ірена Жепецька свідчила: «Група власовців (роновці увійшли до «Русской освободительной армии» генерала А. Власова. - І. Г.), що нас перебрала, підпорядковувалася генералу Камінському». А той, за даними редактора польського журналу «Найновіша історія» Станіслава Пласкі, народився 1896-го у Познані, його мати була німка, батько - поляк, а сам він подавав себе за росіянина. 1941-го був мобілізований як капітан запасу до ЧА, а потрапивши у полон до німців, перейшов до них на службу.

І не лише він. Польська газета «Angora» від 3 серпня 2003-го розповіла, що розвідник-перебіжчик Володимир Різун, котрий підписується у своїх книгах Віктором Суворовим, знайшов у архівах 8-ї британської армії, якій здалися власовці, знімок шістьох їхніх офіцерів у Варшаві у серпні 1944-го. Один із них, як випливає з підпису під фото, є... батьком теперішнього президента Росії Владіміра Путіна - лейтенантом РОНА з таким же іменем і прізвищем, що 1941-го потрапив до німецького полону як офіцер НКВД.

Переплутали з власовцями

Примітка у збірнику «Цивільне населення...» запевняє, що бригада Камінського складалася головним чином з... українських націоналістів. Натомість примітка у збірнику «Злочини гітлерівських окупантів...» стверджує: «Вояків Камінського часто називають «українцями», що не знаходить жодного підтвердження в національному складі бригади. Можливо, що окреслення «українці» прийнялося у зв’язку із загальновідомим у Польщі в часи окупації фактом, що у Галичині з українських націоналістів була створена дивізія».

Інше пояснення дав публіцист Єжи Ловел: «Усі польські джерела про Варшавське повстання вказують лише на власовців - бригаду РОНА Камінського, але варшав’яни уживали на означення них поняття «українці». Частково тому, що німці називали їх «козаками» або «українцями», що часто вважалося синонімом».

Історик Зигмунт Войцеховський запевняв: «Їх окреслювано переважно як українців. Але уся відповідальність за використання тих людей лягає на німців, які таким чином хотіли переважну частину ненависті за вбивства у Варшаві скинути на «власовців» та затьмарити польсько-російські відносини. Треба однак ствердити, що варшавська громадськість від початку розуміла це».

Тим паче розуміла й тоді, як свідчила слідчим у часи, коли Польща була сателітом СРСР. Росіян тоді убивцями, звісно, не називали, «перевівши стрілку» на спільного ворога - українців...


Ігор ГОЛОД, «Молода Галичина».

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Липень 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Попередні новини