Друга світова не завершилась

Друга світова не завершилась

Вівторок, 31 серпня 2004 р. / 6 сторінка

СталінДо найкривавішої з війн призвела наша несамостійність

Першого вересня 65 років тому розпочалася найкровопролитніша з воєн - Друга світова, найкатастрофічніші людські, духовні й матеріальні втрати у якій зазнала Україна. Більш того - ми досі пожинаємо плоди тієї бійні й далеко не всією громадою враховуємо її уроки. Якщо так триватиме й надалі, то подзвін по ній може стати реквіємом ще й по нашому найбезпосереднішому майбутньому.

Сумнівне свято

2005-го в Україні, де захисників Вітчизни офіційно вшановують у день народження армії уже неіснуючого (наразі?..) СРСР та леліють безліч інших совєтських «рудиментів», святкуватимуть відтак і 60-ту річницю «перемоги у Великій Вітчизняній війні» (далі у цій публікації - ВВВ). При тому звично проігнорують той факт, що для громадян майже всіх країн планети, а в тому числі - тих із них, із ким ми прагнемо поєднатися у складі НАТО та ЄС, 1945 року закінчилася не незнана їм ВВВ, а Друга світова.

Таким чином укотре визнаємо, що мислимо спільними категоріями не з переважною більшістю землян, а з керівництвом... Російської Федерації. Бо, проголосивши свою державу правонаступницею СРСР, воно наполягає на своїй сепаратній ролі у подіях 1939-1945 років. Мовляв, громадяни СРСР виключно захищали тоді «свої» землі й визволяли їх та інші.

Однак для того, аби монополізувати істину, у Москві з усепланетного літопису виривають, відретушовують і розтиражовують під заголовком «ВВВ» тільки ті глави, що влаштовують керівництво РФ. Коли ж цими уривками обмежуватимемося й ми, то заплющимо таким чином очі на безліч прецедентів-застережень.

Санкція на бійню

А передусім на той беззаперечний факт, що Друга світова війна, у ході якої, за різними оцінками, загинуло від 8 до 18 млн. уродженців України, навряд чи розпочалася б, коли б не рецидив хронічної недуги московських можновладців - їх територіальної зажерливості. Бо наказ про вторгнення у Польщу тодішній диктатор Німеччини Адольф Гітлер віддав тільки після гарантій свого совєтського колеги Йосифа Сталіна в тому, що СРСР не лише не перешкоджатиме агресії нацистів, а й візьме у ній найбезпосереднішу участь.

Дізнавшись про те, що 23 серпня 1939 року глави зовнішньополітичних відомств СРСР і Німеччини Молотов та фон Ріббентроп поставили у присутності Сталіна підписи під їхньою змовою про спільне розчленування Польщі, Гітлер верещав: «Тепер увесь світ у мене в кишені!». А своїх генералів запевнив, що наважується на війну лише тому, що вже убезпечив Німеччину від зіткнення із СРСР та економічної блокади західними державами. Позаяк домовився ще й про постачання із СРСР та транзитом через його територію продовольства й таких стратегічних вантажів, як нафта, залізна руда, кольорові метали, каучук, бавовна тощо.

Сталін теж запевнив 19 серпня 1939 року на засіданні політбюро ЦК ВКП (б) у тому, що тільки договір про ненапад між СРСР і Німеччиною спонукатиме Гітлера напасти на Польщу, попри те, що її суверенітет обіцяли тоді боронити Франція та Англія. І що всі ті країни слід втягнути у світову війну задля того, аби, дочекавшись їх виснаження, встановити в них більшовицьку диктатуру.

На боці Гітлера

Навіть один тільки факт постачання Німеччини нафтою спонукав британців готувати свою авіацією до бомбардування родовищ енергоносіїв навколо міста Баку та порту Батумі, де «чорне золоте» завантажували у німецькі танкери. Втілити цей план у життя перешкодило тоді лише вторгнення Гітлера в СРСР.

Однак виснаженню своїх опонентів СРСР сприяв не лише своєю стратегічною сировиною. 1940 року англійські ЗМІ повідомляли про те, що німецькі літаки скидають на Лондон бомби із совєтським маркуванням. А британські океанські конвої були торпедовані тоді німецькими підводними човнами, що базувалися на військово-морській базі у... Мурманській області СРСР.

Совєтські криголами розчищали в Арктиці шлях крейсерам нацистів у Тихий океан, аби ті топили там британські кораблі. Натомість гітлерівські судна, пошкоджені британцями, на совість латали у совєтських доках. Та й екіпажі німецьких есмінців, потоплених британцями, із комфортом поверталися додому залізницями СРСР.

А позаяк гітлерівські воєначальники зізнавалися у мемуарах, що їхнім дивізіям бракувало боєприпасів навіть на вересневу кампанію 1939 року, то, коли б не агресія СРСР проти Польщі, Друга світова війна цілком могла завершитися ще на своєму першому місяці. Адже вже 7 вересня 1939 того року генерал Гальдер нотував у щоденнику: «Поляки пропонують розпочати переговори. Ми до них готові на таких умовах: розрив Польщі з Англією та Францією; залишок Польщі буде збережений; район від Нарева з Варшавою - Польщі; промисловий район - нам; Краків - Польщі; північна окраїна Бескидів - нам; області Західної України - самостійні».

Шантаж Україною

А так званий визвольний похід червоноармійців у Західну Україну розпочався 17 вересня 1939-го тільки після того, як 15 вересня того року посол Німеччини у Москві Шуленбург сказав на аудієнції у глави зовнішньополітичного відомства СРСР В’ячеслава Молотова кілька «заповітних слів». Гітлерівський дипломат пригрозив тоді: коли СРСР не введе свої війська у Наддністрянщину, то там «виникне політичний вакуум і можуть скластися умови для проголошення самостійності України».

То був не перший випадок шантажу німцями Москви можливістю відновлення Української держави. Про те, що СРСР не лише воюватиме проти нацистів, а й готовий до спілки з ними, Сталін уперше заявив у присутності німецького посла на ХVIII з’їзді своєї партії 10 березня 1939 року. Тобто одразу ж після того, як берлінська преса запевнила увесь світ у тому, що нацисти не проти незалежності Карпатської України.

І лише у відповідь на заяву Сталіна Гітлер санкціонував 14 березня 1939-го анексію Закарпаття німецьким сателітом - Угорщиною. Та не лише вона вже невдовзі гірко розплачувалася за окупацію українських земель поневірянням у «соцтаборі». Така ж доля очікувала й Польщу, і Східну Німеччину.

Епіцентр протистояння

Більш того - саме несамостійність України була однією із причин, що спонукали нацистів до Другої світової війни. Той факт, що Польща та СРСР позбавили українців незалежної держави й піддали їх «пацифікаціям» та голодоморам, наштовхував гітлерівців очікувати, коли не спілки з українцями у війні з їхніми кривдниками, то принаймні пасивності у ній.
Однак 1939 року Гітлер розігрував «українську карту» лише доти, доки не змусив нею Сталіна до спільної агресії проти Польщі. А після нападу на СРСР його сподівання на незацікавленість українців у боротьбі на боці Москви справджувалися лише доти, доки нацисти не вдалися до несамовитих грабунків та терору проти цивільного населення.
А відтак проти Сталіна воював упродовж 1941-1945 років «лише» приблизно мільйон громадян СРСР. У тому числі, за даними німецьких архівів, понад 300 тис. росіян та 200 тис. українців.

Та цей факт спонукав до відповідних висновків не Гітлера, а Сталіна. Позаяк ті совєтські фронти, що протистояли нацистам на теренах нашої країни, були іменовані українськими, а для їхніх воєначальників заснували орден Богдана Хмельницького. Поетам Володимирові Сосюрі, Максимові Рильському, Андрієві Малишку та іншим у Москві дозволили піднімати своїх співвітчизників на боротьбу з гітлерівцями патріотичними творами, за які їхніх авторів звинуватили в українському буржуазному націоналізмі.

Розплата за наївність

Однак своєї мети сталінська пропаганда досягла. Чи не більшість населення України досі вірить у те, що кривавий тріумф Москви коштом мільйонів життів був і їхньою перемогою у Другій світовій війні, частину якої цинічно іменували «Великою Вітчизняною», попри беззаперечні факти, які спростовують таку назву:

* по-перше, найкровопролитнішу з війн спровокували саме в Москві;
* по-друге, із 17 вересня 1939 року по 22 червня 1941-го «переможці» у Другій світовій були спільниками переможених у ній;
* по-третє, задкуючи 1941 року аж до Москви, червоноармійці нівечили Україну не менше, аніж нацисти. Застосувавши проти них тактику «випаленої землі», знищували усе, що не встигли вивезти. Спалюючи, зокрема, зерно, прирікали на голод тих, кого потім змушували зізнаватися в анкетах: «Чи проживали під німецькою окупацією?»;
* по-четверте, керівник московських карателів Лаврентій Берія зізнався 1954 року у тому, що поразки улітку 1941-го змусили «визволителя» України, Білорусі та Прибалтики Сталіна запропонувати їх... Гітлеру взамін за примирення між ними;
* по-п’яте, об’єднавши у ході Другої світової переважну більшість українських земель, Сталін тоді ж передав Польщі столиці руських князівств Холм і Перемишль, Білорусі - Берестейщину, Молдові - Придністров’я;
* по-шосте, навряд чи визволенням можна назвати і той факт, що українців, мобілізованих у червоноармійці в 1943-1944 роках, посилали прокладати собою проходи у мінних полях;
* по-сьоме, надто багатьох бранців гітлерівських концтаборів було негайно ж відправлено совєтськими «визволителями» до ГУЛАГу;
* по-восьме, завдяки сталінській «злуці» у ході Другої світової війни чи не більшість із нас успадкувала такі безвідмовні важелі у своїй політичній та економічній діяльності, як «телефонне право», доноси на своїх конкурентів й опонентів та багато інших бар’єрів на шляху до повноцінного поступу України.

А відтак тільки самостійна держава, очищена від есесерівських «рудиментів», убереже нас від таких самих поневірянь, яких зазнали наші предки. Більше того - незалежність України є водночас запорукою особистої безпеки й політичних свобод наших сусідів.


Ігор ГОЛОД, «Молода Галичина»

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Липень 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Попередні новини