Клуб комісара Бонця

Клуб комісара Бонця

Четвер, 3 червня 2004 р. / 31 сторінка

КомісарПерша справа комісара Бонця

А не був він іще жодним комісаром, а лише зеленим стажувальником комісаріату при Бальоновій. На науку приділили його до Казимира Піскозуба, «могіканина» львівського карного розшуку. Ви здатні уявити собі гримучу суміш Швейка зі Шварценеґґером? Червонопикий кремезний чолов’яга, що походив із хлопської родини з Жовківської рогатки доробився до підінспектора від рядового постерункового. Поліціянти прозвали його «ходячим бюрком», бо ж знав кримінальників цілого краю в лице й поіменно, знав також усі їхні прізвиська та криївки. Піскозуб не гребував чарочкою і перченим слівцем, а до новинок криміналістики, запроваджених директором поліції Куркою, ставився вельми скептично. Дедукцію уперто йменував «додупцією», а на практиці більше покладався на важкий п’ястук, уміння спритно бігати та влучно стріляти. Легко уявити, як він зустрів ґречного «академіка» Бонця, який шарівся, зачувши лайку, та вперто користувався напахченим носовичком.

Та ніц не вдієш, у 1919-му кожні руки були на вагу золота, тож крутити носом не доводилося. Та ближче до справи.
Мешкав собі у Замарстинові шахрай Мартинко Ґедзь. На таких, як він, у Львові казали «небесні птахи, що не жнуть і не сіють». Отже, Мартинко не жав, не сіяв, а шукав скрізь дурників, чиїм коштом можна незле поживитися. Поцупивши десь форменого кашкета, полюбляв робити «ревізії» по дрібних крамничках і з суворим виглядом виписувати перестрашеним властителям поважного «штрафа». Скористався і зі заборони продавання алкоголю у воєнні роки. Заходив собі до кнайпи і втаємничено просив у шинкаря келишок горілки, запихаючи йому до кишені купюру. А ликнувши оковитої, вимагав свою купюру назад, і то з додатком іще десяти таких самих - «в обмін на дискретність». Урешті, в одній кнайпі його впізнали, добряче потовкли і віддали поліції. Проскнівши кілька місяців у легендарних Бриґідках, Мартинко був принишк, але їсти хотілося щодня. Думка про чесну працю видавалася нестерпною, тож охлялий на в’язничних харчах шантажист почав роздивлятися довкола. І побачив він, що сусіди, попри воєнну скруту, примудряються якось давати собі раду. Тож чому б їм було не підгодовувати ще й Ґедзя?..

Небавом різник Мандль видобув із поштової скриньки анонімного листа:

«Сердечний пане! Мушу вповісти, жи Таємниця Вашого Життя вже не є дискретною. Якби-сте не хтіли, аби вона стала відома публічности, а насамперед безцінній пані Мандльовій, раджу вам занести 20 корон до старої цегельні». І підпис: «Всюдисущий».

Різник Мандль останнім часом учащав до вдови Тузельбаумової, тож, пригадавши залізні пазурі своєї Хани, подумки вилаявся і розпрощався із зазначеною сумою. Ґедзь не схибив у розрахунках. Кожен із сусідів знав за собою якийсь грішок: пані Браверова нишком спродувала денатуровану горілку, пекар Буць додавав до своїх булок тирси, пан Козицький мав у пивниці закопані про всяк випадок три австрійських фузеї...

І всі сусіди чемно несли до цегельні пакунки з кревними коронами. Не знати, скільки б тривали Мартинкові ґешефти, коли б він не попікся на телеграфістові Зембі. Не те щоб Земба мав кришталеве сумління. Таємницею Його Життя був прикрий, але непереборний потяг до суворо забороненої картярської гри. Частенько різався він у «фербля» в одній сумнівній кнайпці при пляці Сольських (нині - площа Зернова). Але спритний Мартинцьо не врахував, що Земба був перед тим тяжко закохався у покоївку Зоню з готелю «Варшава». А залюблений, як казали в «тамтому» Львові, - що в окропі скупаний. Як було виглядати перед коханою страхополохом? І ось мужній телеграфіст заніс до цегельні гнівну відповідь:

«Пане Всюдипхаю! Не видіти вам моєї кревної двайцятки, як, сердечно перепрошую, власної ґепи! На тому маю честь, чого і вам бажаю. Телєґрафіст третьої кляси Франьо Земба».

Наступного дня Франьо витяг із поштової скриньки таку цидулку:

«Сердечний пане Зембо, мушу вповісти, жи ви є впертюх і матолок францюватий. Маєте термін до завтра, а тоді начувайтеся! Всюдисущий і Невблаганний».

А долі було намальовано череп та схрещені кості. Тут Зембі трохи поменшало гонору, тож схопився за кашкета і чкурнув з анонімним листом на Бальонову.

Піскозуб недовго думав:

- А бігме, то Мартинка Ґедзя робота! Він уже від місяця крутиться у нашій дільниці, а очі розбігаються, як ті миші від кота. Ану, пане прахтиканте, пуцуйте ваші штиблєти, провідаємо того пташка.

Небавом у двері будиночка при Огірковій неґречно вдарив міцний Піскозубовий кулак:

- Сервус, Мартинцю! Як ся маєш? Щось давненько ти мигдалю до нас не потикав. Невже не стужився за рідною домівкою?

- І чого б то вам із мене кпити, пане Піскозубе? - несміливо всміхнувся Мартинко. - Та ж я чистюткий, яко дитя по першім причасті.

- Ну-ну, знаю, який ти чистюткий. А оті цидулки чи не твоя граба шкробала? - підінспектор тицьнув Мартинкові під носа листи.

- Йой, та пане підінспекторе! - забелькотів сполотнілий Мартинко. - Та най мені очі повилазять, коли то я. Я до того ніц не маю. Шо то є за вар’ят, той Франьо Земба, жи так мене оббрехує? Та я жадного Франя і в очі не видів!

- Ага, кажеш, вражий сину, не знаєш жадного Земби?

І Піскозуб ухопив Мартинка за барки з твердим наміром витрусити з нього як не зізнання, то принаймні підленьку душу. Та так ухопив, що в того заклацали зуби і зробилася гикавка.

- Не я, пане... гик!... Піскозубе, їй-бо не я!

Тут Бонцьо делікатно відкашлявся і смикнув шефа за рукав:

- Пане підкомісаре, чи не погодилися б викурити зі мною папіросу? Мушу вам дискретно вповісти два слова.

Піскозуб крутнувся до нього, не припиняючи «слідчої процедури»:

- Ціхо, пане абсольвенте*? Тут мені піддослідний майже зізнався, а ви ся пхаєте зі своїми бздурами! Чи тутай вам університет Яна Казимира, га?

Бонцьо зітхнув, виструнчився на увесь свій невеличкий зріст і прошепотів щось у м’ясисте шефове вухо.
Обурення на загрублій Піскозубовій фізії звільна перемінилося на сумнів, сумнів - на посилені роздуми, аж раптом піддослідний відлетів у найближчий кут, а підінспектор кинувся обіймати свого стажувальника:

- Йой, та ж ви, пане Юзьо, моровий хлоп! Файний із вас буде «дзяд», дарма, що метр у капелюсі. А то й направду - притягнемо цього пташка до суду, а суддя Лехневич нам: «А де ваші докази?». Їм там по цимбалах, жи я того кляпидуха наскрізь виджу!

- Пане Піскозубе, та за що ж до суду? - простогнав, намагаючись скласти кістки докупи, Мартинко.

Але ніхто вже не слухав того белькотіння... Відтоді Піскозуб проникнувся до помічника неабиякою повагою. А за два місяці Бонця підвищили до підінспектора, потім до інспектора, і вже Піскозуб став його підлеглим. Але ніколи не нарікав і був відданий Бонцьові як пес, аж до самого емеритства в 1937 році. Удвох вони розкрили ще чимало загадкових справ.
А чи ви, мої любі, зрозуміли, які докази знайшов Бонцьо проти Мартинка Ґедзя? Відповіді наступного четверга.

Відповідь на кримінальну загадку «Моя тримає слід», уміщену в числі від 27 травня: передбачаючи, що болото візьмуть на аналіз, Померанц придбав дві однакові пари мештів фірми Лєнца. Після вбивства Храпливого подався до Голосківського лісу, там скинув мешти і закопав, потому перебрався в іншу пару і повернувся тією ж стежиною.

Підготувала Лариса АНДРІЄВСЬКА.

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: новости, рецензии, обзоры

<<< Липень 2021 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

Попередні новини